Мауглі = Mowgli

Я не думаю, що ви тут отак сидiтимете, висолопивши язики, буцiмто якесь шановне панство, а не жалюгiднi пси, котрих я зараз прожену геть! Отак! Геть!

Гiлка палала жарким полум’ям, Мауглi нещадно лупцював нею вовкiв, i вони з виском кинулися навтiки. Врештi-решт на скелi лишилися тiльки Акела, Багiра i ще з десятеро вовкiв, якi стали на бiк Мауглi. І тодi щось обпекло Мауглi зсередини, як досi ще не бувало iз ним. Йому забило подих, вiн заплакав, i по обличчi в нього потекли сльози.

– Що це? Що це таке? – плакав вiн.

– Нi, Малий Братику, це просто сльози, таке бувае з людьми, – мовила Багiра. – Тепер я знаю, що ти вже не дитина. Тепер тобi немае дороги у Джунглi. Нехай сльози течуть, Мауглi. Це просто сльози.

І Мауглi сидiв i плакав так, наче в нього рвалося серце, бо плакав вiн уперше в життi.

– Отепер я пiду до людей, – сказав вiн. – Але спершу попрощаюся з матiр’ю.

І вiн пiшов до печери, де мати-Вовчиця жила з батьком-Вовком, i заплакав, зарившись лицем у ii шерсть, а четверо вовченят жалiбно скавчали.

– Ви мене не забудете? – спитав Мауглi.

– Нiколи, поки можемо йти по слiду! – вiдповiли вовченята. – Приходь до пiднiжжя гори, коли станеш людиною, i ми будемо говорити з тобою. Або прийдемо в поле i вночi пограемось разом.

– Приходь скорiше! – сказав батько-Вовк. – О мудре Жабеня, приходь скорiше, бо ми з матiр’ю вже старi.

– Приходь скорiше, мiй голий синочку, – сказала мати-Вовчиця.

– Я прийду неодмiнно, – сказав Мауглi. – Прийду, щоб припнути шкуру Шер-Хана на Скелю Ради. Не забувайте мене! Скажiть усiм у Джунглях – нехай мене не забувають!

Вже заяснiв свiтанок, коли Мауглi сам-один спустився з пагорба в долину, назустрiч тим дивним створiнням, що звуться людьми.

Мисливська пiсня сiонiйськоi зграi

Свiтае, i в лiсi олень закричав —

Раз, iще раз та й знов!

До озер, до далеких озер вiн помчав,

Та я його вистежив, слiд розгадав —

Раз, iще раз та й знов!

Свiтае, i в лiсi олень закричав —

Раз, iще раз та й знов!

А вовк-слiдопит розвiдав усе

І звiстку до зграi вмить принесе —

Раз, iще раз та й знов!

Свiтае, i в лiсi вовк заспiвав —

Раз, iще раз та й знов!

Вiн полюе тихцем, не лишае слiдiв

На стежинах нiчних, серед темних лiсiв.