Американська трагедія. Книга 2

Але це означае, що ми повиннi вiдкласти огляд на день або на два, поки не зберемо всiх лiкарiв.

– Так, так, – пiдтвердив Мейсон. – Але це навiть краще. Я тимчасом поiду в Лiкург – чи не з’ясую там ще чого-небудь. Нiколи не можна знати заздалегiдь. Може, я там i застукаю його. Принаймнi сподiваюсь. Або чи не пощастить почути чогось нового, що пролле свiтло на всю справу… Я почуваю, це буде велика справа, Фред. Найважча справа у всiй моiй практицi, та й у вашiй також, i ми повиннi обмiрковувати кожний свiй крок.

Тут нiяка обережнiсть не зайва. Вiн, очевидно, багатий, – значить, буде боротись. І, крiм того, рiдня його пiдтримае.

Вiн нервово скуйовдив свое густе волосся.

– Нiчого, я думаю, справимось, – додав вiн. – Насамперед треба викликати з Утiки Бiмiса i Уебстера, – мабуть, телеграфуйте-но iм сьогоднi, чи що, або подзвонiть по телефону. І Спралу в Олбенi. А щоб не порушувати мир у власному домi, запросимо i тутешнiх: Лiнкольна i Бетса. І, мабуть, Бево.

– Тут вiн дозволив собi злегка усмiхнутись. – Ну от, Фред, а я поки що почну збиратись у дорогу. Влаштуйте так, щоб вони приiхали сюди не завтра, а в понедiлок або у вiвторок. Я, напевне, повернусь на той час i тодi зможу сам бути при цьому. А якщо можна, давайте в понедiлок… чим скорiше, тим краще! Подивимось, що тодi з’ясуеться.

Вiн дiстав iз шафи ще кiлька бланкiв, потiм вийшов у приймальню i сказав Олдену, що iм доведеться поiхати разом в Лiкург, а Берлею доручив викликати до телефону м-с Мейсон, якiй пояснив, що мае виiхати в термiновiй справi i повернеться не ранiше вiд понедiлка.

Протягом усiеi дороги до Утiки – три години поiздки i година, проведена в чеканнi поiзда на Лiкург, i ще година двадцять хвилин у вагонi цього поiзда (в Лiкург вони прибули близько сьомоi ранку) – Орвiл Мейсон старанно витягав iз пригнiченого i похмурого Тайтуса скупi вiдомостi про скромне минуле його i Роберти, про ii щедрiсть, слухнянiсть, поряднiсть, про ii добре та нiжне серце, про те, де саме вона ранiше працювала, скiльки одержувала i на що витрачала грошi, – то була скромна розповiдь, i вона глибоко зворушила Мейсона.

Приiхавши з Тайтусом у Лiкург, Мейсон зразу подався в готель «Лiкург» i, знявши номер, залишив там старого, щоб той мiг вiдпочити. Звiдти вiн поспiшив до мiсцевого прокурора, вiд якого йому треба було дiстати дозвiл дiяти на його територii.