І це все, що я хотіла сказати про кохання

– Не знаю, Лiзо, чи варто тобi залишатися в нашому iнститутi. Скандал гучний, на все мiсто, сама знаеш.

– Я нi в чому не винувата…

– Я певна, що нi в чому, iнакше й розмови цiеi не було б. Менi здаеться, тобi краще поiхати звiдси, безпечнiше буде, вiд грiха подалi.

Я не очiкувала такого повороту:

– Кинути iнститут, навчання?

– Не кинути, хiба я сказала – кинути? А перевестися до Киева, навiть на iнший, бiльш пiдходящий для тебе факультет. За лiто пiдготуешся й здаси кiлька профiльних предметiв, зате й перспективи пiсля закiнчення iнституту будуть кращими, ти зможеш працювати не тiльки в школi.

Бiжи, Лiзо, не замислюючись, з нашоi провiнцii, тут тобi спокiйно жити не дадуть.

– Хто ж мене туди вiзьме, в iнший iнститут?

– Я за тобою давно спостерiгаю, ще з першого курсу. Це зараз ти трохи розслабилася. Я все розумiю: молодiсть, гормони грають, ще й ситуацiя, що склалася, не на твою користь. А в мене рiдна сестра деканом там, кiлькох ледарiв вiдрахували, так що мiсце тобi на факультетi буде, до того ж, на той самий курс вступиш, а не нижче, це також дещо значить.

Спочатку в Марii Микитiвни поживеш, влаштуешся, а там гуртожиток отримаеш, якщо схочеш. Сестра моя – жiнка самотня, я з нею вже попередньо переговорила. Квартира величезна, «сталiнка». Отже, Марiя Микитiвна чекае на тебе не пiзнiше, як через мiсяць, а краще – завтра. Поздавати треба предмети серйознi, попотiти, звичайно, доведеться.

Я мовчала, а потiм зненацька для себе розплакалася.

Ганна Микитiвна по-материнському пригорнула мою голову до грудей i погладила по волоссю:

– Не ти перша, не ти остання, Лiзочко.

У тебе ще все в життi налагодиться, а мiстечко наше мiщанське будеш згадувати, як поганий сон.

Так я опинилася у Киевi, з порожнiм серцем i неясними планами на майбутне, з единим бажанням – гiдно закiнчити iнститут та одержати диплом.

8

Будильник задзвонив вчасно, я звично натиснула кнопку й поринула в солодку дрiмоту. Сон почав нiжно мене обволiкати… Але повторно глянувши на годинник, я вилетiла з лiжка, як ошпарена: до потяга залишалося менше години, добре ще, що з вечора зiбрала сумку.

– Проспала! – мимохiдь повiдомила я Жабцi й пiрнула у ванну кiмнату. Почистивши зуби й наспiх умившись, полетiла на кухню. На плитi починав спiвати чайник, а моя випадкова гостя по телефону викликала таксi, жваво називаючи мою адресу. Бурмочучи слова подяки, я натягнула джинси й теплий светр, в’язану бiлу шапочку i, повагавшись, – спортивну лижну куртку.