І це все, що я хотіла сказати про кохання

Замiсть книги попався якийсь глянець, це навiть краще, пiд нього швидко засинаеш, а книги рiзнi трапляються, iнодi читаю пiвночi, немае сили вiдiрватися, як наркоманка. Може, гарнi книги – теж наркотики?

Але сьогоднi глянець читати не довелося. Вiдчула, як з моiх очей потекли сльози, я стала iх легенько промокати краечком простирадла, невидима помпа справно подавала цю солону рiдину з глибин моеi душi. Невже я оплакувала бiдну Жабку з ii ще не народженою, але вже нiкому не потрiбною дитиною? Чи Сергiя, що стоiть посеред кiмнати зi своiм фiдiевим торсом, обмотаними махровим рушником стегнами, та не розумiе, куди я раптово випарувалася? Чи своi два роки, витраченi даремно, не з тiею людиною, що менi потрiбна?

2

Сергiй матерiалiзувався через три днi.

Саме стiльки часу йому вистачило, щоб з’явитися передi мною та не зганьбити свого чоловiчого гонору. Вiн чекав на виходi з офiсу, була обiдня перерва, i я поспiшала у найближчу кав’ярню випити чашечку кави та вкинути до рота якого-небудь салатику, першi й другi страви там готували огидно.

Мiй любий друг, а точнiше, бойфренд, виловив мене з метушливоi юрби спiвробiтниць, мiцно взяв пiд руку – i ми попрямували до його машини, що зручно була припарковано поруч. Вiн навiть не привiтався! Я теж мовчала.

Встромивши ключ у запалювання, коханець трагiчно вимовив:

– Менi треба з тобою поговорити.

– А менi пообiдати, – «безтурботно» озвалася я, озброiвшись вiрним захистом – святою наiвнiстю.

– Одне iншому не заважае, – з гiднiстю проговорив Сергiй, i ми в гробовому мовчаннi виiхали на магiстраль.

Щедра людина, вiн серед бiлого дня повiз мене в ресторан, щоб показати, який скарб у його особi я можу втратити, якщо буду поводитися незрозумiло i легковажно.

Не встигла я сiсти за столик, як Сергiй, намагаючись додати своему голосу награноi легкостi та безтурботностi, сказав:

– І що я знову не так зробив? Чим викликав невдоволення Вашоi Величностi? Що ти своею втечею хотiла менi довести?

– Правду сказати чи збрехати? – випадково в риму запитала я.

З професiйною усмiшкою на обличчi до нас пiдiйшов привiтний офiцiант, i розмова перервалася.

– Що замовлятимете?

Я обернулася до Сергiя, який запитально дивився на мене: ситуацiя набувала комiчного забарвлення – пiд стукiт столових приборiв ми будемо з’ясовувати нашi вiдносини. Втiм, сам винуватий, мiг би заiхати за мною й пiсля роботи.

– Менi салату, кави i якнайшвидше.