Орлеанська діва

] присвячену кардиналовi де Турнону?[26 - Четверта книга цього роману присвячена кардиналовi Оде, а не кардиналовi де Турнону, як пише Вольтер.] Вiдомо, що глава про «Torche-culs»[27 - «Тorche-culs» – пiдтирка.] – одна iз найскромнiших у цьому творi.

Про сучасних авторiв ми не говоримо; скажемо тiльки, що всi давнi повiстi, створенi в Італii та перевiршованi Лафонтеном,[28 - Лафонтен (La Fontaine Jean, 1621–1695) – французький поет-класик. Вольтер мае на увазi його фривольнi вiршованi новели («Contes», 1667).

] ще менше моральнi, нiж наша «Дiва». Загалом – бажаемо всiм нашим суворим цензорам мати такi тонкi почуття, як прекрасний Монроз, нашим скромницям, коли вони е, – простодушнiсть Агнеси i нiжнiсть Доротеi; нашим героям – правицю могучоi Жанни; всiм езуiтам – вдачу доброго духiвника Бонiфацiя; всiм, хто порядкуе в хорошому домi, – розпорядливiсть i вмiлiсть Бонно.

Нарештi, ми вважаемо, що книжечка ця – чудеснi лiки проти тяжких настроiв, якi гнiтять тепер деяких дам та деяких абатiв; i коли б ми зробили суспiльностi лише цю послугу – ми й тодi б думали, що не змарнували свого часу.

Пiсня перша

Нiжнi любощi Карла VII та Агнеси Сорель. Орлеан в англiйськiй облозi. Поява святого Дениса i т. iн.

Я не вродився славити святих

[29 - Примiтки – в кiнцi (автор).(Авторськi примiтки, розмiченi цифрами, див. роздiл «Примiтки Вольтера»)]

I до гучного не годжуся спiву,

Та чудотворну Орлеанську дiву

Проте змалюю для очей людських.

Вона iз рук англiйцiв навiсних

Французьку пишну вирвала корону,

I через неi пресвятого трону

Досяг у Реймсi любленець утiх.

Герой в корсетi, воiн у спiдницi,

Вона з Роландом рiвною була,

Твердiша серцем вiд твердоi крицi.

Щоправда, скромнiй дiвчинцi-ягницi

Я радий бiльше в затiнку дерев, —

Та Жанна д’Арк була душею лев.

Їi дiла з мого оповiдання

Ласкавих подивують читачiв, —

Найбiльше ж те, як довго в неi цвiв

Вiнок незайманого дiвування.

Шаплене, що фальшивий, дикий тон

Із скрипки вмiв своеi витягати

І так про славну дiвчину спiвати,

Аж на виду мiнився Аполлон,

Старий Шаплене, ти б, здаеться, радо

Менi позичив свiй незграбний дар, —

Та хай бере його Лямотт-Гудар

,

Що зiпсував майстерно Ілiаду.