Орлеанська діва

Рiшмон, вiдомий свiтовi блюзнiр,

Кричить, що пекла таемнича сила

Люцифера на землю вiдрядила

Звiстити людям хоч вiйну, хоч мир,

І всiм пора побачити наспiла

На власнi очi, що воно за звiр.

Луве бiжить квапливою ходою

По горщик iз свяченою водою.

Ля Гiр, Потон i Дюнуа стоять,

Порозкривали очi i мовчать.

Додолу всi попадали лакеi.

А гiсть iз патерицею своею,

На променi, мов на конi вояк,

Кладе усiм хреста священний знак —

I кожен пада, сам перехрестившись.

На зляканих ласкаво подивившись,

Вiн каже: «Встаньте, сповненi надiй!

Таж я Денис, а з ремесла – святий

.

Я в Галлii посiяв зерна вiри,

Тепер же тим засмучений без мiри,

Що юний Карл, коханий мiй унук,

Коли отчизна стогне серед мук,

Не б’еться, ради з мудрими не радить,

А повнi перса без утоми гладить.

От я й наважився, панове, сам

Допомогти намореним бiйцям,

Скiнчити лихолiття це велике

I проти зла найти потрiбнi лiки.

Як мае Карл утратити свiй трон

І Францiю через якусь повiю, —

Обороню я правду i закон,

Найшовши дiву, чистоти лелiю.

Коли вiтчизни дорога вам честь,

Коли в серцях у ваших вiра есть,

Коли ви церквi хочете служити,

Не гаючись менi допоможiте

Найти гнiздечко з фенiксом отим,

Однаково для всiх нас дорогим».

Так говорив дiдусь благочестивий.

Сказав – i смiх пiднявся непочтивий.

Рiшмон, митець вiдомий глузувать,

Гукнув йому: «Даремно ви шукать

Надумали, угодниче шановний,

Прибувши в край веселий та грiховний,

Ту цяцьочку маленьку та легку,

Що так-от вам припала до смаку!

Як облягае вiйсько нас вороже,

Дiвоцтво тут нiтрохи не поможе.

По нього ви на землю прибули?

В раю скорiше б ви його найшли:

Свiчок церковних е не бiльше в Римi,

Як чистих дiв мiж вашими святими.

А Францiя – i думати шкода!

Вiд них тут не зосталося й слiда!

Про це давно подбали капiтани,

Стрiльцi та принци, мiй ласкавий пане, —

І грiшний наш, хоч i прекрасний свiт

Бастардiв бiльше мае, нiж сирiт.

Святий Денисе, отче наш i брате,

Незайманиць деiнде слiд шукати!»

Вiд слiв таких святий почервонiв,

На промiнь свiй iзнову верхи сiв,

Немов коня, потис його ногами, —

І лине геть небесними шляхами

По iграшку, дорожчу з-мiж усiх

Для грiшникiв, а також для святих.

Тож поки вiн сюди й туди лiтае,

Бажаю вам, шановнi читачi,

Найти для втiхи любоi вночi

Той скарб, якого пильно вiн шукае.