Орлеанська діва

То ще не все – у боi бути смiлим,

Одважним оком ворога стрiчать,

Спокiйно власним довiряти силам

I вояками твердо керувать;

Таку нам славу може показать

I той, i той на цьому свiтi бiлiм.

Палкi й завзятi Францii сини, —

Та чи не рiвня мудрi iм англiйцi

В страшнiй науцi лютоi вiйни?

Чи гiршi за германцiв iберiйцi?[50 - Іберiйцi вiд грецьк. i be res (лат. iberi) – назва племен, що населяли в греко-латинську епоху сучаснi Іспанiю i Португалiю; в даному разi iспанцi.

]

Бували битi, били i вони.

Перед Тюренном сам Конде не встояв

,[51 - Конде (Gondе Louis II, prince de, 1621–1686), названий великим, i Тюренн (Turene Henri de la Tour, 1611–1675) – видатнi французькi генерали. Пiд час Фронди Конде спочатку був на боцi двору, а потiм очолив партiю феодальноi аристократii, що боролася проти абсолютистськоi полiтики кардинала Мазарiнi, пiдпорою якого було середне дворянство та верхiвка буржуазii. Тюренн, що належав деякий час до «фрондерiв», у 1651 роцi перейшов на бiк Мазарiнi i в наступному роцi завдав поразки вiйську принца Конде.

Пiсля розгрому аристократичноi партii Конде емiгрував до Іспанii, вступив в iспанську армiю i взяв участь у вiйнi з Францiею. Бiй на дюнах, коло приморського мiста у Фландрii – Дюнкiрхена (1658), закiнчився перемогою французького вiйська, на чолi якого стояв Тюренн. Пiсля складення миру мiж Францiею та Іспанiею Конде повернувся на батькiвщину i не раз брав участь у дальших военних кампанiях (вiдновлена вiйна з Іспанiею, вiйна з Голландiею). Тюренн у 1774 р. окупував одну з нiмецьких держав на Рейнi, Палатiнат.]

Вiллара, не останнього з героiв,[52 - Вiллар (Villars Louis Hector, 1653–1734) – французький генерал, один з найталановитiших полководцiв останнiх рокiв царювання Людовiка XIV; пiд Мальплаке був розбитий вiйськом коалiцii пiд командою генерала Мальбрука.]

Євгенiя перемогла рука

, —

І з Карла, вiнценосця-вояка,

Пiвнiчноi краiни дон-Кiхота,

Як пiд Полтавськi вiн ступив ворота,

Блискучi лаври воiн той зiрвав,

Що Карл його за хлопчика вважав!

Хто вмiв людей слiпити i вражати,

Певнiше той, читачу мiй, робив:

У святостi зодягшись дивнi шати,

Нам легше йти на грiзних ворогiв.

Так давнiй Рим усiх собi пiдбив,

Вдававшись до чудес, де тiльки треба,

З оракулiв, що знали волю неба.