Орлеанська діва

Якось, читачу, в житлах попiдземних

Сам Сатана, вождь сил усiх таемних

,

З пiдданими гучний бенкет справляв.

У пеклi райських не чекай забав,

Своi там веселитися причини:

Якраз гуртом чималим капуцини,

Которийсь папа, кардинал товстий,

Якийсь король пiвнiчний, три абати,

П’ять радникiв та iнтендант пузатий

Попались iм – добуток дорогий! —

На сковорiдки, над огонь страшний

Нечистих сил владика чорнорогий

У колi найповажнiших чортiв

Пекельний нектар, наче брагу, пив,

Приспiвуючи весело до нього, —

Аж тут зачувся гомiн од ворiт:

«А! Любий гостю! Шана i привiт!

Це вiн, панове, емiсар наш ревний,

Наш любий брат, наш друг сердечний, кревний.

Це Грiбурдон, нам вiрний повсякчас!

Святий панотче! Просимо ж до нас,

Люциферiв достойний побратиме,

Апостоле диявольських наук!» —

I почалось мiцне стискання рук

Із криками помiшане гучними,

А далi вся ватага пiдвела

Ченця до бенкетового стола.

На рiвнi ноги звiвся цар геени

Та й каже: «Рано ж ти прибув до мене,

О найславнiший з гультяiв святих!

Ще б на землi хоч трохи послужити!

Таж тiльки ти з краiни франкiв мiг

Чортячу семiнарiю зробити,

Ти найпильнiше мiй устав берiг!

Але чи ж горю помогти словами?

Бери-но чарку, пий, гуляй iз нами!»

Цiлуе, вдавшись у священний жах,

Свойого пана в копито монах

I невеселим оком поглядае

На огняне просторище безкрае,

Де пробувають серед мук страшних

Убивство, зрада, непокора, грiх.

Нечистий дух усiм там верховодить,

Усе земне там смерть собi знаходить,

То кладовище розуму, знаття,

Краси, любовi, радостi життя,

То юрми безконечнi, незлiченнi

Дiтей небес, пiдкорених геенi.

Туди, читачу, попадае в бран

Король найкращий i лихий тиран.

Караються в тiй огнянiй пустелi

Траян хоробрий, мудрий Марк Аврелiй,[75 - Марк Аврелiй (Marcus Aurelius, 121–180 н. е.) – римський iмператор з 161 p.; фiлософ-стоiк, автор морально-фiлософського трактату «До самого себе», написаного у формi щоденника.]

I добрий Тiт,[76 - Тiт (Titus Flavius Vespasianus, 40–81 н. e.) – римський iмператор з 79 p.