Ґолем

Цвак силомiць накинув на мене пальто, сказав, усмiхаючись:

– Ходiмо з нами до Лойзичека, майстре Пернат, це пiднесе вас на дусi!

Нiч

Не опираючись, я дав Цваковi звести себе сходами вниз. Я щораз виразнiше вiдчував запах iмли, яка прослизала з провулку в будинок. Йосуа Прокоп i Фрiзландер випередили нас на кiлька крокiв, чутно було, як вони розмовляють надворi перед аркою.

– Їi, мабуть, знесло водою просто до стiчноi канави. Що за чортiвня!

Ми вийшли на вуличку, я бачив, як Прокоп, нагнувшись, шукав голiвку марiонетки.

– Я радий, що ти не можеш знайти тiеi дурноi голови, – буркотiв Фрiзландер.

Художник стояв, прихилившись до стiни, його обличчя то яскраво освiтлювалося на якусь мить, то знову поринало в темряву – вiн короткими затяжками розпалював вiд сiрника люльку.

Прокоп сердито вiдмахнувся i схилився ще нижче, ледь не вклякнув на брукiвку.

– Тихо! Хiба нiчого не чуете?

Ми пiдiйшли ближче. Вiн мовчки тицьнув на решiтку стiчноi канави й приклав, наслухаючи, до вуха долоню.

Нiчого.

– Що то було? – прошепотiв нарештi старий лялькар, але Прокоп урвав його, гостро шарпнув за руку.

На крихiтну мить – доки серце робить один удар – менi здалося, нiби хтось там, унизу, ударив долонею по залiзнiй блясi – майже нечутно. А коли за секунду я подумав про це, усе вже минуло, лише в моiх грудях далi бринiло вiдлуння спогаду й поволi розпливалося нез’ясовним страхом.

Кроки, що долинули знизу вулички, розсiяли те враження. – Ходiмо! Чого тут стовбичити? – пiдганяв Фрiзландер. Ми рушили уздовж будинкiв.

Прокоп неохоче приеднався до нас.

– Голову даю на вiдсiчення, там хтось кричав у перед-смертному жаху…

Нiхто йому не вiдповiв, але я вiдчув, як пiдступний нiмотний страх скував нам язики.

Небавом ми вже стояли перед вiкном кнайпи, заслоненим червоними гардинами.

САЛОН ЛОЙЗИЧКА

Нинька великий концерт —

було написано на картоннiй вивiсцi, обклеенiй по краях вицвiлими свiтлинами легковажних молодичок.

Не встиг Цвак взятися за клямку, як вхiднi дверi вiдчинилися досередини, i дебелий, вайлуватий чолов’яга з напомадженим волоссям, без комiрця, з зеленою шовковою краваткою, пов’язаною на голу шию, у камiзельцi, унизанiй вервечкою свинячих зубiв, зустрiв нас, глибоко кланяючись.