Ґолем

– Те, те, ото гостi! – улесливо примовляв вiн, а тодi додав, обернувшись до переповненоi зали кнайпи: – Пане Шафранек, шкварте марша!

У вiдповiдь долинуло деренчання, нiби щур пробiгся фортепiанними клавiшами.

– Те, те, якi гостi! Якi гостi! Погляньте-но лишень! – мурмотiв чолов’яга, запопадливо допомагаючи нам роздягатися. – Так, так, нинька в мене зiбралося все поважне високе панство краю, – вiдповiдав вiн трiумфально на нiме здивування Фрiзландера, коли в глибинi кнайпи на своерiднiй естрадi, вiдмежованiй вiд столикiв поруччям i сходинками на двi приступки, з’явилися два пристойних молодики у вечiрнiх фраках.

Ядучий тютюновий дим клубочився над столами, позаду столiв, на дерев’яних лавах пiд стiною напхом тулилися якiсь обiдранцi: курви, нечесанi, бруднi, босi, з тугими персами, ледь прикритими вилинялими шалями; поряд – iхнi сутенери в синiх солдатських кашкетах, з цигаркою за вухом; гендлярi худобою з волосатими кулаками й незграбними пальцями – з кожного iхнього поруху аж перла вульгарнiсть; розгнузданi кельнери з нахабними очима; рябi й прищавi комiвояжери в картатих штанях.

– Я поставлю iспанськi ширми, щоб вам нiхто не заважав, – прохрипiв масний голос товстуна, i вже за мить складана ширма, обклеена крихiтними танцюристами-китайчуками, присунулася до кутового столика, де ми розташувались.

Голоснi звуки арфи змусили гамiр стихнути.

На секунду запала тиша.

Мертвенна тиша, нiби все затамувало подих.

З жахаючою виразнiстю стало чути, як залiзнi газовi рiжки видмухували у повiтря пласке, схоже на сердечка полум’я.

Але потiм залунала музика й поглинула тi моторошнi звуки.

Несподiвано з тютюновоi паволоки виринули перед моiми очима, нiби постали з порожнечi, двi дивнi постатi.

З довгою, що спадала на груди, сивою бородою пророка, з чорною шовковою ярмулкою на лисiй головi – такi носять поважнi еврейськi старцi – з молочно-голубими, осклянiлими, слiпими очима, незрушно зверненими до стелi, – там сидiв старий, безгучно ворушив устами й сухими, гачкуватими, нiби кiгтi грифа, пальцями перебирав струни арфи.

Поряд з ним у чорнiй засмальцьованiй тафтовiй сукнi, з чорними яшмовими браслетами на руках та яшмовим хрестиком на шиi – справжнiй тобi образ лицемiрноi бюргерськоi моралi – сидiла огрядна жiнка з гармонiкою на колiнах.

Дику какофонiю звукiв витискали з себе iнструменти, але потiм мелодiя наче видихнулася, зазвучала тихо й ненав’язливо.