Стоїк

Беренiс здогадувалася, скiльки скорботи мало накопичитися в ii душi, адже попри свою молодiсть, на ii долю разом з матiр’ю випало немало гiркоти. І цi рани ще не загоiлися.

Отже, вирiшила вона, ii роль у життi Ковпервуда мае бути настiльки непомiтною i прихованою, наскiльки це можливо. Вони зустрiчатимуться, оскiльки вiн дуже сильно цього бажае i навiть потребуе, але так, щоб iх нiхто не змiг упiзнати. Якби тiльки можна було знайти якийсь спосiб вiдволiкти Ейлiн вiд ii теперiшнього стану, щоб не дозволити iй плекати ii ненависть до Ковпервуда, а якщо вона раптом про все дiзнаеться, i до неi.

Спочатку вона подумала про релiгiю, чи радше, про якогось проповiдника або духiвника, чие релiгiйне наставляння було б корисним для Ейлiн. Завжди знайдеться серед пастирiв душ такий благодiйник, що й про себе не забувае i за щедру винагороду чи згадку в заповiтi, залюбки опiкуватиметься ii душевним спокоем. Вона пригадала, що в Нью-Йорку е така людина – преподобний Вiллiс Стiл, настоятель епископального приходу Св.

Свiзина. Вона декiлька разiв була в тiй церквi, не стiльки для того щоб помолитися, скiльки для того аби помрiяти у тишi пiд звуки служби. Преподобний Вiллiс, привiтна, доброзичлива людина середнього вiку, приемноi зовнiшностi, не мiг похвалитися значними статками, попри вишуканi манери з претензiею на високий суспiльний статус. Беренiс згадала, як одного разу вiн пробував наставляти ii, але у подальшому згадка про нього завжди викликала в неi посмiшку, i тому вона вiдмовилася вiд цiеi iдеi. Але когось, хто б займався Ейлiн, треба знайти обов’язково.

Раптом вона подумала про тих свiтських невдах з чудовими манерами, що iх так багато у Нью-Йорку, один з яких за певну винагороду мiг би ввести Ейлiн у приемне, якщо й не достатньо високе, суспiльне середовище i таким чином розважити ii принаймнi на якийсь час. Але як знайти таку людину i як звернутися до неi з такою пропозицiею?

Беренiс вирiшила, що ця iдея може здатися надто хитрою i надто цинiчною, якщо Ковпервуд почуе ii вiд неi.

Однак була надто вдалою, i нею потрiбно було скористатися. А якщо ii мати скаже про це декiлька слiв Ковпервуду? Адже йому варто лише натякнути, а вiн уже швидко збагне, як тут узятися до справи.

Роздiл 6

Генрi де Сото Сiппенз – так звали людину, яку Ковпервуд вирiшив послати до Лондона, аби розвiдати реальний стан справ i фiнансовi можливостi побудови лондонського метрополiтену.