Стоїк

– Не знаю, – обережно вiдповiдала вона, – можливо, е такi молодi люди.

– Певен, що таких чимало, – дiловито продовжив Ковпервуд. – Звiсно, це мае бути американець. Ейлiн не любить iноземцiв, зокрема чоловiкiв iноземцiв, я маю на увазi. Певен лише, якщо ми хочемо спокiйно залишити Америку, слiд обов’язково щось придумати i якомога скорiше.

– Мабуть, я знаю таку людину, – задумливо промовила Беренiс. – Його звуть Брюс Толлiфер. Вiн з Вiргiнських i Пiвденно-Каролiнських Толлiферiв. Можливо, ти також знаеш його.

– Нi. А вiн справдi такий, який менi потрiбен.

– Ну, вiн молодий, привабливий, якщо ти це маеш на увазi, – продовжувала Беренiс. – Я з ним не знайома, бачила його раз у Нью-Джерсi в Данii Мур на тенiсному кортi. Едгар Бонсиль тодi ж i розповiв менi, що це жалюгiдний паразит, який постiйно живе за рахунок якоiсь багатоi жiнки, як, наприклад, Данiя Мур.

Беренiс розсмiялася й додала:

– Менi здаеться, Едгар побоювався, що я можу закохатися в цього Толлiфера. Вiн i справдi гарно виглядае.

І вона посмiхнулася так, наче це все, що вона знае про цього молодика.

– Звучить цiкаво! – зауважив Ковпервуд. – Певно, вiн добре вiдомий у Нью-Йорку.

– Так. Пам’ятаю, Едгар говорив, що вiн часто зустрiчае його на Волл-стрит. Але насправдi вiн навряд чи займаеться якимись фiнансовими справами, просто робить вигляд, що належить до цих кiл.

– Справдi? – вигукнув Ковпервуд, дуже задоволений цiею новиною. – Отже, таких багато, i менi самому доводилося таких зустрiчати.

– Як на мене, приемного тут мало, – сказала Беренiс. – Шкода, що нам доводиться говорити про такi речi. І менi здаеться, тобi слiд якось убезпечити Ейлiн, аби той, кого ти обереш для цiеi справи, не втягнув ii у якусь халепу.

Вiн замовк i питально подивився на Беренiс. І вона так само сумно подивилася на нього у вiдповiдь.

– Менi потрiбен хтось, хто допомiг би iй розважитися. А я готовий заплатити за це. І добре заплатити.

– Ну, гаразд, побачимо, – сказала Беренiс i, нiби бажаючи припинити цю неприемну розмову, змiнила тему: – Завтра близько першоi я чекаю на маму.

– Що трапилось?

– Вiн такий нездара. Нiчого не вмiе. Я думала, добре б знайти для нього якусь справу.

– Про це можеш не турбуватися. Я попрошу когось iз моiх компаньйонiв подбати про нього. Нехай приiздить сюди, знайдемо йому мiсце секретаря. Я попрошу Кiтереджа написати йому.