Стоїк

Навiщо? Йому – нащадку тих самих знаменитих Вiргiнських i Пiвденно-Каролiнських Толлiферiв! Адже його мiсце по праву мало б бути у вищому свiтi! Таж бiда в тому, що коли б не Розалi або ще якась iнша подiбна iй дiвчина, вiн не мав би й центу в кишенi, гiрше того, вiн би пив без упину й загруз у боргах. Одначе, попри все це, Толлiфер був спражнiй магнiт для жiночих сердець. Щоправда, пiсля двадцяти з гаком даремно витрачених рокiв вiн так i не добився вигiдноi партii, а тому з кожною закоханою жертвою поводився зневажливо, саркастично, як справжнiй тиран.

Толлiфер походив з пiвденноi родини великих землевласникiв, що колись була заможною i мала поважний статус у мiсцевiй спiльнотi. У Чарльстонi понинi збереглася чудесна стародавня садиба, у якiй жили останнi нащадки цього колись знатного роду, що пережили Громадянську вiйну. Вони й досi зберiгали тисячнi заставнi й облiгацii позик часiв Конфедерацii, повнiстю знецiненi вiйною. Брат Толлiфера, Вексфорд Толлiфер, служив капiтаном в армii i вважав Брюса ледарем i нiкчемою.

Інший брат перебрався з Пiвдня на Захiд i влаштувався в Сан-Антонiо, в Техасi. Вiн став успiшним фермером, одружився, народив дiтей i на домагання Брюса знайти собi мiсце в нью-йоркському вищому свiтi дивився як на суцiльну дурiсть. Адже якби Брюс справдi мiг чогось досягти, – одружитися з багатою спадкоемицею, – то чому вiн не зробив цього багато рокiв тому? Щоправда, iнколи його iм’я траплялося в газетах. Якось навiть пiшли чутки, що вiн от-от мае одружитися з однiею заможною нью-йоркською дiвицею, та ж пiсля того минуло вже десять рокiв, коли вiн мав лише двадцять вiсiм рокiв! Тож нiчого не вийшло! Вiдтодi його брати, та й уся родина махнула на Брюса рукою.

Пропаща людина! І бiльшiсть його колишнiх знайомих i приятелiв з нью-йорк-ського суспiльства починали думати так само. Прагнучи тiльки задоволення власних бажань, вiн поступово знецiнив власне iм’я i репутацiю. І тепер дiйшов до того, що жоден з його колишнiх друзiв не позичив би йому нi цента.

І однак знаходилися iншi, чоловiки й жiнки, молодi й не дуже, що, зустрiвши його де-небудь випадково, коли вiн був тверезий i пристойно одягнений, мимоволi жалкували, що йому не вдалося вигiдно одружитися й повернути собi мiсце у вищому свiтi. З його приемним пiвденним акцентом i чарiвною посмiшкою вiн все ще мiг справляти невiдпорне враження.

З Розалi Харриген вiн зiйшовся лише два мiсяцi тому, i вже починав нудитися нею.