Стоїк

Проста хористка, Розалi заробляла тридцять п’ять доларiв на тиждень. Вона була весела, симпатична, чуйна дiвчина, але Толлiфер вiдчував, що iй бракуе наполегливостi, аби пробитися в життi. Лише ii зваблива фiгурка, ii пристраснiсть i кохання ще утримували його разом з нею.

І от сьогоднi, дивлячись на його скуйовджену чорну голову, на його гарнi тонко окресленi губи й пiдборiддя, Розалi млiла вiд блаженства, – i разом з тим вiдчувала непереборний страх, передчуваючи, що його в неi вiднiмуть.

Вона знала: зараз вiн прокинеться невдоволений, почне лаятися, наказувати. І все ж таки вона бажала лише одного – сидiти бiля нього годинами, аби мати змогу хоч iнколи торкнутися його волосся.

Тим часом у свiдомостi Толлiфера, що потроху приходив до тями, починали мерехтiти передчуття всiх неприемностей майбутнього дня. Адже, крiм тих грошей, якi вiн може взяти в Розалi, вiн бiльше нiчого не мае. А вона йому, по сутi, уже порядком набридла. Знайти б якусь багату жiнку, нi в чому себе не обмежувати (нехай навiть для цього довелося б одружитися), вiн показав би всiм цим нью-йоркським вискочкам, що тепер зверхньо дивляться на нього, що значить бути Толлiфером, багатим Толлiфером!

Невдовзi пiсля свого приiзду до Нью-Йорка, вiн зробив спробу викрасти безтямно закохану в нього дiвчину, дочку багатих батькiв, але тi встигли вiдправити ii за кордон.

Історiя наробила багато галасу в газетах, його називали «мисливцем за посагом» i застерiгали проти нього всi респектабельнi родини, що бажають своiм спадкоемицям щастя й благополуччя у шлюбi. Ця невдача, чи помилка, а потiм пияцтво, карти, безпутне життя поступово зачинили для нього всi дверi, в якi вiн так прагнув увiйти.

Прокинувшись остаточно, Толлiфер почав одягатися й вiдразу накинувся на Розалi за те, що вона вчора затягла його на цю вечiрку, де Толлiфер напiдпитку принижував i висмiював усiх присутнiх, так що тi були радi його позбутися.

– Ну й потолоч! – кричав вiн. – Чому ти менi не сказала, що там будуть цi газетнi писаки? Актори ще туди-сюди, але ж цi мерзеннi типи, що скрiзь винюхують гаряченьке, яких притягла з собою твоя приятелька! Чорт забирай!

– Але ж хiба я знала, що вони прийдуть, Брюсе! – виправдовувалася блiда Розалi, водночас намагаючись обсмажити на сковорiдцi хлiб. – Я думала, вечiрку влаштовують лише для наших зiрок.