Білий Зуб = White Fang

Потiм мати й син удвох з'iли кровопивцю, повернулися до себе в печеру й заснули.

5

Закон здобичi

Вовченя розвивалося дуже швидко. Воно два днi вiдпочивало, тодi знову вилiзло з печери. Воно знайшло маленьку доньку ласки, що ii недавно вони з'iли разом з вовчицею, i подбало, щоб ii спiткала така сама доля, як i ii матiр. На цей раз воно не заблукало. Коли стомилося, повернулося до печери й лягло спати. Вiдтодi воно виходило на прогулянку вже щодня i забиралося все далi й далi.

Вовченя навчилося вже розраховувати своi сили i знало, коли слiд бути смiливим, а коли обачним.

Воно вирiшило, що краще бути обережним увесь час, i тiльки зрiдка, набравшись мужностi, давало волю своiй лютi й хижим забаганкам.

Натрапивши на яку-небудь заблукану тетерю, воно ставало справжнiм бiсеням. Нiколи не минало нагоди огризнутися на цокотання бiлки, яку вперше здибало на спаленiй соснi. А вгледiвши птаха, схожого на того, що пiд час першоi його мандрiвки дзюбонув його в нiс, воно просто скаженiло.

Але часом i на таких птахiв воно не звертало уваги – це коли йому самому загрожувала небезпека вiд якогось бродячого хижака.

Воно добре запам'ятало яструба i, помiтивши його крилату тiнь, вмить ховалося в гущавину.

Воно вже бiгало не перевальцем, розчепiривши лапи, а перейняло ходу у матерi, легку й скрадливу, швидкiсть якоi була непомiтна для ока.

У ловах йому пощастило лише спочатку. Семеро крихiтних тетерят i маленька ласочка – ото тiльки й була його здобич. А бажання вбивати зростало в ньому з кожним днем, i вовченя плекало честолюбну хижу мрiю колись запопасти цокотуху-бiлку, яка завжди попереджала всю звiроту про наближення вовка.

Але бiлки лiтають по деревах, як тi птахи в повiтрi, i вовченятi лишалося пiдстерiгати стрибуху, коли вона гуляла по землi.

Вовченя дуже поважало свою матiр. Вона вмiла добувати м'ясо i нiколи не забувала принести i йому його частку. А головне – вона нiчого не боялася. Воно й гадки не мало, що безстрашнiсть прийшла до неi разом iз знанням i досвiдом.

Для нього це було виявом ii сили. Його мати була взiрцем сили, i, пiдростаючи, вовченя почувало цю силу в дужчих, нiж ранiш, ударах лапою й зубами, коли вона навчала його розуму. За це воно тiльки бiльше шанувало ii. Вона вимагала вiд нього покори, i в мiру того, як вовченя росло, норов у його матерi ставав iще крутiший.

Знову настав голод, i на цей раз вовченя гострiше вiдчуло на собi його лихi укуси. Вовчиця вже дiйшла до краю, шукаючи поживи.