Білий Зуб = White Fang

Вiн з переляку заскавчав, i тоi ж митi вовчиця вп'ялася в нього зубами. Утекти вiд Кайч було нелегко, дарма що сама вона не могла гнатися услiд. Вона збила його з нiг, щоб вiн не мiг утекти, i вп'ялася в нього зубами.

Коли ж нарештi йому пощастило вiдкотитися вiд неi кудись убiк, вiн пiдвiвся весь розкуйовджений, розбитий тiлом i душею. Скрiзь, де пройшлися зуби Кайч, стирчала збита шерсть. Вiн зацiпенiв на мiсцi, роззявив пащу i заквилив протяжно й жалiсно, як мале цуценя. Але йому не дали й наквилитись уволю. Несподiвано пiдскочив Бiлий Зуб i вчепився йому в задню лапу.

У Лiп-Лiпа згас весь бойовий запал, i вiн ганебно втiк. А його недавня жертва наступала йому на п'яти i не давала спокою, аж поки вiн не примчав до намету свого господаря. Тут на допомогу йому вибiгли жiнки i вiдiгнали оскаженiлого Бiлого Зуба градом камiння.

Настав день, коли Сивий Бобер вирiшив, що Кайч уже не втече, i вiдв'язав ii. Бiлий Зуб не тямив себе з утiхи, що мати його вiльна. Вiн весело бiгав за нею по всьому табору, i Лiп-Лiп, бачачи iх укупi, тримався вiд них на пристойнiй вiдстанi.

Бiлий Зуб навiть наiжувався й грiзно наступав на ворога, але той не приймав його виклику. Лiп-Лiп був не дурний i хоч як горiв бажанням помститися, але чекав, поки вовченя лишиться на самотi.

Того самого дня Кайч i Бiлий Зуб забрели на край лiсу поблизу табору. Це вiн завiв сюди матiр i, коли вона враз спинилася, силкувався заманити ii далi. Рiдна рiчка, лiгво i спокiй лiсiв вабили його, i вiн хотiв узяти з собою й матiр. Вiн пробiг трохи вперед, став i озирнувся.

Вона не рухалася. Вiн жалiбно завив, сховався в кущах i знову вискочив. Потiм пiдбiг до матерi, лизнув ii в морду i знов утiк уперед. А вона все стояла на мiсцi. Вiн спинився i глянув на неi, повний туги й надii. Але вона повернула голову туди, де був табiр, i його погляд згас.

Бiлого Зуба щось кликало в далекi простори. Його мати теж чула цей поклик. Але вона чула й iнший, ще владнiший поклик вогнища й людини, що на нього з усiх тварин озиваються тiльки вовки та брати iхнi – дикi собаки.

Кайч повернулася i поволi пiшла до табору. Вiн тримав ii в бiльш мiцних путах, нiж прив'язь. Невидимою таемною силою люди не пускали ii вiд себе. Бiлий Зуб сiв у тiнi пiд березою i тихенько заквилив.

Гострий дух сосни й тонкi аромати лiсу навiвали йому спогади про минуле вiльне життя, яким вiн тiшився, поки не потрапив у полон. Але вiн був ще дуже малий, i для нього голос людини й голос пустинi були нiщо проти голосу матерi.