На нашем сайте вы можете читать онлайн «Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років

Автор
Дата выхода
31 мая 2018
Краткое содержание книги Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Роман Іваничук) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат премії ім. А. Головка, Національної премії України ім. Т. Шевченка та ін. У його творчому доробку близько п’ятнадцяти історичних творів, якими письменник намагався заповнити білі плями в нашій історії.
«Тополина заметіль» – найповніше видання малої прози (оповідання, новели, етюди, образки, ескізи, леґенди) Романа Іваничука за 1954 – 1975-ті роки, у яких він постає справжнім майстром новели. До книжки включено твори зі збірок «Прут несе кригу» (1958), «Не рубайте ясенів» (1961), «Тополина заметіль» (1965), «Дім на горі» (1969), «Сиві ночі» (1975). Твори подано у хронологічній послідовності, а ті, що не ввійшли до окремих видань, друкуються у «Додатку». Збірка малої прози Р. Іваничука містить докладні примітки.
Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Тополина заметіль: зібрання новел та оповідань 1954–1975 років без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Сумовито шелестить пожовкле листя, зриваючись з гiлля.
Рiка шумить, але не так, як влiтку. Вона тепер тиха, вода в нiй чиста, як сльоза. Небо ласкаво пестить землю, всмiхаеться задумане сонце.
А поле жовтiе стернями; по ньому бiгають польовi смугастi мишi, дбайливий хом’як забирае останнiй колосок i несе поспiшно до своеi нори; по кукурудзищах бродять корови, пастухи палять ватри, грiють ноги й печуть бараболю.
Поле просить плуга.
Мiцно взявшись за чепiги руками й погукуючи на коней, зiгнувся хлiбороб i розорюе поле.
Яким оре не свою ниву. Його нива облогуе, вiн заробляе в дiдича коня та плуга, щоб потiм собi виорати.
А Повзонюк оре на своему березi. Добре йому: його конi, його плуг, його й правда. Сам оре, щоб даром не тратитись на робiтникiв. Багато поля в Повзонюка! Вся обочина аж до самого лiсу – його, вся царина аж до рiки – також його. Мабуть, не здужае всього своiми руками, прийдеться боржникiв скликати, адже не з милостинi давав вiн людям хлiба на переднiвку.
А бiля Повзонюкового поля вузенькою смужкою простягнулася Якимова нивка. Вона з’iжилася стернею, немов вiд страху, що зорють ii чужi люди, що нiхто не стане на ii оборону, що топтатимуть ii не Якимовi ноги.
Повзонюк доорюе до краю свого поля. Чому ж ще раз повертае коней? – думае з тривогою у серцi й опускае чепiги.
– Мабуть, поправляе, – зiтхнув полегшено, але скоро побачив, як масна скиба землi, политоi його власним потом, землi, яка годуе його численну сiм’ю, переливалася на Повзонюкове поле.
Якимовi зашумiло в головi, до лиця пiдступила кров. Не пам’ятаючи себе вiд злоби й обурення, вiн помчався на Повзонюкiв берег.
– Ви що, Пилипе, ласку менi робите? – крикнув, важко дихаючи Повзонюковi в лице, – я й сам свое виорю!
– А я не твое орю, а свое.
– Ви, може, п’янi, що межу забули?
– А де межа? – Повзонюк повернув коней i почав рiзати другу скибу.
– Як, де межа! А кiлочки!
– Кiлочки! Можеш собi забивати iх, де хочеш, тiльки не в рiллю.
Якимовi кривда й бiль стиснули серце, i вiн кинувся до коней.
– Нi кроку далi, розбишако! – крикнув вiн, шарпаючи коней за вуздечки. – Нi кроку!
– Вйо-о-о! – ударив Пилип коней батогом, i вони, зваливши з нiг Якима, шарпнулись уперед. Яким пiднявся, позеленiлий вiд злостi, i кинувся на Пилипа. Довго вони тягалися по рiллi, потiм попадали й товкли один одного, поки не змучилися.









