Шенгенська історія. Литовський роман

– Там мае бути ще один, – недовiрливо промовив вiн i сам нахилився над вiзочком i полiз туди рукою. – Ось! Ось вiн! – радiсно вигукнув юнак, витягнувши з протилежного боку вiзочка – з узголiв’я – пакет вдвiчi бiльший за попереднiй.

– Дякую! – сказав вiн i пiшов у бiк бульвару, в бiк гамору i рухомого свiтла фар.

Барбора поправила пластикову накидку вiд дощу. Зiтхнула i, розвернувши вiзочок, рушила дорогою назад.

Лейла чекала ii бiля булочноi. Вони завжди зустрiчалися тут, на рю де ля Вiлетт. За п’ять хвилин ходьби вiд iхньоi квартирки.

– Завтра можете вiдпочити, моя мама з ним погуляе, – повiдомила Лейла, вручаючи Барборi тридцять евро. – А пiслязавтра вранцi я зателефоную!

Андрюса ще не було вдома, i Барбора насамперед витерла на пiдлозi висхлi вiдбитки лап сенбернара. Ввiмкнула електрочайник. Присiла за стiл. Взяла з дерев’яноi миски-хлiбницi ранковий круасан, вмочила його кiнчик у вiдкритий слоiчок iз шоколадним кремом i вiдкусила. Приемна солодкавiсть у ротi не змогла вiдвернути ii вiд обтяжливоi прогулянки до кладовища, не змогла вiдвернути ii вiд неприемного присмаку цього вечора.

І тридцять евро, отриманi за послуги нянi-кур’ера, також не тiшили. Думати про це не хотiлося, але i не думати Барбора не могла. Єдине, що вона точно могла – це залишити отi думки i сумнiви собi, щоб не обтяжувати Андрюса, коли той повернеться додому. А вiн, якщо день виявився вдалим, обов’язково буде нав’язувати свою радiсть iй, не звертаючи уваги на настрiй коханоi. Нав’язуватиме й обов’язково нав’яже. І вона йому не буде суперечити i знову пiде з ним у в’етнамську або китайську забiгайлiвку, якi тут гордо iменують «ресторанами».

Барбора зiтхнула. Спробувала вiдвернути себе вiд цього неприемного стану. Згадала про друзiв, котрi перебувають тепер далеко. Про Клаудiюса й Інгриду, до котрих звiдси набагато ближче, нiж до Ренати та Вiтаса. Вони наразi так i не доiхали з Анiкщяя до своеi Італii! Цiкаво, як у них там справи? Чи справдi сидять на хуторi Ренати? Це ж, мабуть, така нудьга! А Інгрида востанне по скайпу показала розкiшний особняк, за яким вони тепер доглядають i в якому влаштовують собi вечерi й обiди.

У них усе чудово. Є i грошi, i машина. Хоч комусь iз iхньоi гарноi «шенгенськоi» компанii пощастило!

На обличчi Барбори з’явилася сумна усмiшка. Нi, i тут також не все так кепсько! Навiть навпаки! Тут усе чудово, просто вони ще не звикли, ще не пристосувалися до цього паризького легкого життя.