Шенгенська історія. Литовський роман

Лише iнодi ставало солодким, коли на столi з’являлися квiти – частiше зрiзанi на дворi пiд будинком самоi Ренати, нiж подарованi гостями.

Дiд поставив у центрi круглого столика стару дерев’яну фiгурку Рупiнтоелiса.[11 - Ісус заклопотаний (лит.).] Трохи поправив ii, щоб обличчям Рупiнтоелiс був обернений до дверей у коридор, назустрiч тим, хто мiг би прийти, але не прийде. Зiтхнув важко старий Йонас, вiдiрвав погляд вiд прочинених дверей у коридор, подивився на внучку.

– Ну що, накривай уже тут, а я на твiй стiл пiду його поставлю!

Рената побачила в його руцi ще одну дерев’яну фiгурку Ісуса, котрий сумно сидить.

– Дiду, а чому у нас Ісуса називають Рупiнтоелiсом? – спитала вона.

Йонас пiдняв фiгурку на долонi до обличчя, глянув на неi задумливо. Стенув плечима.

– Ісус – вiн завжди на хрестi розп’ятий, а Рупiнтоелiс завжди сидить, пiдперши голову рукою. Сидить i про нас думае, переживае.

– Про нас – про литовцiв чи про всiх людей?

– Ім’я ж литовське – Рупiнтоелiс, iншi народи його так не називають.

Отже, про литовцiв, бiдолашний, весь час думае!

Рената стримувала посмiшку, поки дiд не вийшов iз кiмнати. Та й потiм, спочатку до вiкна i столу обернулася, а потiм уже розсмiялася беззвучно. Настрiй став свiтлим i теплим, нiби рання весна настала. Стала носити дiвчина з кухоньки дiда приготованi вже страви на стiл: облатки, привезенi з костелу, квашену капусту з кмином, журавлиний кисiль, огiрки та гриби солонi, салати з буряка i з морквини з часником, шлижикай,[12 - Шлижикай – литовське рiздвяне печиво.

] а до нього макове молочко, картоплю варену зi сушеним кропом, щедро политу соняшниковою олiею, коропа, тушкованого зi селерою, i запеченого лосося. Потiм уже додала на стiл кiлька яблук зi староi яблунi, якi в льосi до весни завжди зберiгаються, i квадрат чорного ароматного литовського хлiба. Поправила страви так, аби м’яко iм i рiвно на столi стоялося i щоб виглядали вони гарно, як годиться в такий день. Поки стiл накривала – забулася i про дiда забула. А як важкий квадрат литовського хлiба на дошцi на скатертину поклала, так i згадала про нього, про те, що вже хвилин зо п’ять, як вiн на ii половину пiшов Рупiнтоелiса ставити, пiшов i не повернувся.

Миттевим дитячим спогадом промайнула картинка, як вона його в льосi на крiслi знайшла, того дня, коли допив вiн останню скляночку наливки, зробленоi покiйною дружиною. Але тодi Рената перелякана була i боялася, що дiд помер. А тепер вiн був поруч.