Шенгенська історія. Литовський роман

Чи мама, чи бабуся – важко сказати! До речi, знаеш, як буде клоун китайською?

– Як?

– Сяочао!

– То ти, виявляеться, мiй улюблений сяочао! – Барбора всмiхнулася.

Через пiвгодини, пройшовшись балакучою рю де Бельвiль, вони звернули в незнайомий безлюдний провулок. Ішли як туристи, раз по раз задираючи голови та розглядаючи будинки, пересiчнi й одноманiтнi. Андрюса дивували розчахнутi вiкна. Все ж не так уже й спекотно на вулицi. Та й опалення грошей коштуе! А вони мало не висовуються з вiкна з цигаркою чи кавою! Щоправда, цi «вони» не завжди були схожi на справжнiх французiв.

Може, справжнi французи взимку вiкна не вiдчиняють?!

– Поглянь! – радiсно вигукнула Барбора.

Вони зупинилися на тротуарi бiля двох сходинок, що пiдiймалися до коричневих вхiдних дерев’яних дверей. Безпосередньо перед сходами, залишивши, може, пiвметра для перехожих, хтось склав непотрiбне домашне начиння i меблi: мiкрохвильовку, старий кубик-монiтор вiд комп’ютера, два стiльцi, дитяче лiжечко i кiлька картонних коробок з-пiд бананiв.

– Перевiримо? – запропонував Андрюс.

Барбора скривила губки.

– Мiкрохвильовка у нас е, а по картонках ритися нам ще зарано – ми ж не бездомнi!

– Тодi чому ти так зрадiла, побачивши цю купу? – здивувався Андрюс.

– Тому, що це – типовий Париж! Я б також так хотiла жити! Виносиш iз дому те, що тобi не треба, i купуеш нове!

– Тебе iнодi не збагнути! – по-доброму промовив Андрюс.

– Зате ти менi завжди зрозумiлий, сяочао! – Барбi взяла Андрюса за руку i потягнула далi провулком.

 – Гайда шукати паризьку кав’ярню!!!

Роздiл 15. Анiкщяй

Маленький червоний «фiат» ледь не влетiв у зад автобусу «Каунас-Анiкщяй», що повертав на автовокзал. Дикий вереск гальм налякав i перехожих, i пасажирiв автобуса, котрi вiдразу ж прилипли до вiкон, i водiя маленькоi машинки Ренати, котра так стиснула кермо в своiх долонях, наче воно було рятiвним колом, а навколо вирував океан. Машина вже зупинилася, проiхавшись по пiдмерзлому, слизькому асфальтi. Позаду засигналили.

Рената, все ще перелякана, натиснула на педаль газу, i «фiат» рушив iз мiсця, але тут же «причалив» до бровки i застиг iз увiмкненою аварiйкою бiля невисокоi гiрки снiгу, явно зсунутоi на тротуар трактором або грейдером. Рената вiдпустила кермо. Глянула через вiкно пасажирських дверцят на автовокзал. З автобуса якраз виходили пасажири. Водiй пiдняв кришку бiчного багажного вiдсiку, i кiлька чоловiкiв стали вивантажувати звiдти квадратнi картоннi коробки.