Шенгенська історія. Литовський роман

З тих кiлькох фраз, якi почув, стало ясно, що хлопець розмовляе англiйською зi слов’янським акцентом. Але зараз, коли центральний Лондон залишився позаду, а з бокiв потягнулися iндустрiальнi майданчики, склади, паркани, в думках у Клаудiюса з’явився неспокiй.

Їхали вони хвилин iз сорок-п’ятдесят. Нарештi мотоциклiст скинув швидкiсть i став триматися поглядом правого боку. За черговим довгим парканом промайнув пустир iз руiнами не надто староi будови, далi за новим парканом iз металевоi сiтки стояли нескiнченнi ряди мобiльних будинкiв-караванiв.

На майданчик для торгiвлi це мiсце схоже не було, та й каравани були старенькими, брудними, запорошеними. Клаудiюс iз цiкавiстю розглядав цi бруднi вагончики на колесах, i раптом помiтив, як в одному з них вiдчинилися дверцята i назовнi вигулькнув нечесаний, голий по пояс стариган. Почув, як там же, десь поруч iз старим, загавкав собака. Побачив димок, що пiдiймаеться звiдкiлясь з-за будиночкiв-караванiв. Клаудiюса взяла цiкавiсть.

– Це також Лондон? – спитав вiн англiйською мотоциклiста, нахилившись уперед i майже вклавши свое запитання в праве, затулене шоломом вухо.

Та мотоциклiст почув.

– Так, це ще Лондон, – пiдтвердив вiн.

Коли поле, зайняте мiстечком мобiльних будинкiв, залишилося позаду, мотоциклiст пригальмував та обережно в’iхав у вiдкритi ворота наступноi обгородженоi територii. Зупинився бiля складених у три поверхи один на одного морських контейнерiв.

Клаудiюс зiстрибнув iз мотоцикла i розiм’яв ноги.

Водiй, не знiмаючи шолома, притулив свiй двоколiсний транспорт до контейнера, потiм жестом закликав Клаудiюса за собою.

Вони пройшли метрiв iз п’ятдесят, пiсля чого мотоциклiст зупинився, стягнув iз голови шолом i обернувся до Клаудiюса.

– Ми зарано, доведеться чекати, – сказав вiн.

– А як тебе звати? – спитав литовець.

– Адам, – неохоче вiдповiв хлопець.

Через хвилин п’ятнадцять на територiю заiхала крита вантажiвка. Чорношкiрий водiй доiхав до крайнiх синiх контейнерiв iз написом «Maersk».

Там зупинився, вийшов iз кабiни. Побачивши двох чоловiкiв, котрi наближаються до нього, привiтно махнув рукою.

Вони втрьох скинули з вантажiвки на вкриту снiжком землю кiлька десяткiв чорних смiттевих мiшкiв, щiльно зав’язаних i не дуже важких. Машина поiхала. Адам розв’язав пластиковий мiшок, клацнув витягнутою з кишенi комбiнезона запальничкою та засунув ii палаючу всередину мiшка. У повiтрi запахло паленим папером.