Шенгенська історія. Литовський роман

– Це все нам треба спалити? – спитав Клаудiюс, дивлячись на зваленi на землю мiшки.

– Ага.

– То краще висипати все в купу i…

– Якщо висипати, то частина згорить, а частина полетить за вiтром, – спокiйно пояснив Адам. – А наше завдання – щоб усе згорiло.

– А що це? – поцiкавився Клаудiюс.

– Бухгалтерiя, – Адам стенув плечима. – Цифри, лiтери, печатки…

– Ага, – кивнув Клаудiюс. – А я думав, що тепер уся бухгалтерiя в комп’ютерi зберiгаеться!

– Зазвичай так. Тобто «бiла» – в комп’ютерi, а «чорна» ось так, на папiрцях.

– «Чорна»? – здивувався Клаудiюс. – В Англii?!

– А яка рiзниця: в Англii чи Угорщинi?! – усмiхнувся бiлявий Адам. – Глобалiзацiя – штука серйозна! Я в Будапештi барменом працював, то у нас по «чорнiй» бухгалтерii в тридцять разiв бiльше грошей проходило, нiж по «бiлiй»! Але «чорну» пiсля всiх розрахункiв i дiлення знищують, а «бiлу» зберiгають. По цих папiрцях, вочевидь, уже все подiлили! Хоча я собi пакетик такого смiття забрав би, – Адам запитально зазирнув у вiчi Клаудiюсу.

 – Часу вiльного вистачае. Можна вивчити, розуму набратися! «Чорний бухгалтер» – класна професiя!.. Ти ж мовчатимеш, якщо я один мiшечок вiзьму собi?

Клаудiюс завмер. Вiн згадав напуття Танi.

– Менi сказали, щоб я за тобою стежив, – зiзнався вiн. – Щоб ти нiчого звiдси, – вiн кивнув на чорнi мiшки, – не взяв…

– А менi сказали: стежити за тобою, щоб ти нiчого не взяв, – розвiв руками Адам. – Та менi байдуже! Якщо хочеш, можеш узяти!

У розмовi зависла пауза.

Адам, зачекавши ще з хвилину на вiдповiдь Клаудiюса i не дочекавшись, розв’язав другий мiшок, витягнув звiдти кiлька аркушiв паперу, пробiг поглядом. Потiм пiдпалив один iз них запальничкою i пiднiс вогонь до документiв, що стирчали з горловини чорного пластикового мiшка.

– А ти ким у себе вдома працював? – знову обернувся вiн до напарника.

– Дiджеем, вантажником на пивзаводi. Батьковi допомагав – у нього автомайстерня.

На курси масажистiв хотiв пiти…

– О-о! А навiщо тодi поiхав?

– У нас, у Литвi, жодноi перспективи…

– Що, масаж робити нiкому?! – Адам реготнув. – Перспектива, вона для тих, хто залишаеться. А iдуть за мрiею! Зазвичай – за безперспективною.

Поки сичав полум’ям другий лантух, перший здувся, пластикова шкiра на ньому розплавилася i розповзлася, а наостанок ще й спалахнула синiм полум’ям. Зотлiлий i згорiлий папiр ще димiв.