Шенгенська історія. Литовський роман

Правда, пiсля цього так глянула на свого сина, що допетрав Кукутiс: вiдмовляеться вона вiд м’яса на користь хлопчика. І тодi вiдрiзав мандрiвник ще шматок свинини та простягнув на виделцi малюковi.

– Ви не знаете, де тут у вас переночувати можна? – спитав Кукутiс Агнешку, закiнчивши трапезу, роздiлену з малюком, iм’я якого вiн i досi не знав.

– Гадаю, що Марек iз Ядвiгою, – вона кивнула на власника генделика, – вас поселять на нiч. А якщо бажаете, можете у нас переночувати. У нас просторiше. А вони з двома дiтьми живуть.

До того ж у дальньому пiд’iздi.

– Тодi я краще у вас, – кивнув вдячно Кукутiс.

Уранцi, коли Кукутiс прокинувся на вузькiй канапi в досить просторiй кухнi, за вiкном ще панувала темрява. У квартирi було тихо, хоча перед тим, як розклепити повiки, крiзь знесилений пiд ранок сон, чув мандрiвник кроки, поскрипування дверей i брязкiт посуду. Цiкавiсть до точного часу Кукутiс вважав забавою молодих i смертних. Тому навiть неточний час його не цiкавив, тому кишеньковий годинник, циферблат якого захищала кругла накривка з вензелями i написом нiмецькою «Повертайся з перемогою!», так i залишився у кишенi пальта, що висiв у коридорi.

Сiвши на тапчанi, Кукутiс дiстав з-пiд нього свою дерев’яну ногу з причiпними ремiнцями. Прикрiпив ii надiйно до культi, пiсля чого натягнув холошу спочатку на дерев’яну ногу, а потiм i здорову в лiву штанину просунув. Пововтузився звично, пiдтягуючи штани вгору, застебнув всi гудзики на них i зав’язав мотузяний пояс. Тiльки пiсля цього озирнувся i помiтив у темрявi на кухонному столику, що пiд вiконцем стояв, два банячки i бiлий прямокутник паперу, придавлений круглою скляною сiльничкою.

«На роботу пiшла, чи що?!» – подумав про господиню.

Ввiмкнув свiтло, пересiв на стiлець, взяв у руки записку.

«Даруйте, що так вийшло, – писала господиня квартири акуратним шкiльним почерком. – Я подумала, що вам усе одно добре б вiдпочити з дороги, тому залишаю вас у квартирi зi Сташеком до вечора. Менi давно треба було в мiсто з’iздити за покупками – одяг синовi купити, та й менi також.

Вiд нас до мiста – двi години, i назад двi години. Ранiше вечерi не повернуся, але на вечерю привезу щось. Не сердьтеся! Вiдпочивайте. Сташеку i вам я на снiданок млинцi в банячку залишила. На обiд у холодильнику журек е i вiнегрет. Агнешка».

– Пiдступнi в Польщi жiнки! – прошепотiв, усмiхнувшись, мандрiвник. – Не встигнеш у неi заночувати, а на ранок тебе вже вiдповiдальним за дитину роблять! Гаразд!..