Шенгенська історія. Литовський роман

Вийшов iз кухнi, зазирнув за наступнi дверi – там, у кiмнатi трохи бiльшого розмiру, нiж кухня, на тапчанi спав, сопучи увi снi застудженим носом, хлопчисько. Лiворуч – застелене залiзне лiжко, праворуч пiд вiкном – письмовий стiл.

«Сташек, отже», – подумав Кукутiс, акуратно замикаючи за собою дверi перед тим, як повернутися до кухнi.

За вiкном уже свiтлiшало, коли дверi в кухню вiдчинилися i сонний хлопчик у пiжамi звично пройшов до столу i сiв на табуретку.

– Ну, привiт, – сказав йому польською Кукутiс.

 – Будемо снiдати?

Сташек, не здивувавшись присутностi гостя, кивнув.

Кукутiс поклав на тарiлку хлопчика круглий млинець, полив його полуничним варенням. Сташек провiв пальчиком по краю тарiлки, немов перевiряючи ii на круглiсть – на обличчi у нього з’явилася посмiшка. Ранкова сонливiсть полишила хлопчика. Зiскочивши з табуретки, вiн проляскотiв голими п’ятами по лiнолеуму пiдлоги до кухонноi тумбочки, витягнув зi шухляди два ножi та двi виделки i повернувся за стiл. Однак взявши в руки нiж i виделку, завмер нерiшуче, не зводячи очей iз червоноi плями варення.

– Знаеш що, – звернувся до нього Кукутiс. – Я тобi вiдкрию одну таемницю, яка потiм у життi не раз допоможе! Хочеш?

Сташек кивнув.

– Усе, що можна скрутити в рульку, треба обов’язково скручувати! І iжу, й одяг. Їжа так легше в рот проходить, а одяг так легше iз собою возити. Ось дивись!

І вiн, розмазавши варення по всьому своему млинцю, скрутив його в «сигару», взяв у руку i вiдкусив кiнчик.

Сташек опустив виделку i нiж на стiл i почав зосереджено скручувати в рурку свiй млинець.

– Молодець! – похвалив його мандрiвник. – У тебе з першого разу вийшло!!!

Роздiл 18. Париж

Якщо заткнути вуха музикою й увiмкнути в смартфонi пiсеньку про парасольку Рiанни, то жодних неприемних вiдчуттiв легкий зимовий паризький дощик не дасть. Парасолька не потрiбна. Адже ii треба нести над собою. А у Барбi i так руки зайнятi – однiею рукою штовхати вiзочок iз чужою дитиною не зручно.

До того ж до поручня вiзочка прив’язаний повiдець iз сенбернаром. Кличка у собаки зовсiм людська i, до того ж, аж надто французька – Франсуа. І господарi – французи. Сюзанн i Режис. Правда, Режиса Барбора бачила тiльки раз. Коли його дружина Сюзанн завела Барбору в коридор iхнього помешкання на рю де ля Вiлетт. Завела й одразу ж познайомила i з чоловiком, i з iхнiм собакою. Сказала, що Франсуа – спокiйний i нiкуди ii пiд час прогулянок тягти не буде.