Шенгенська історія. Литовський роман

Вiдсунула дерев’яний вiшак iз червоним плащем, що перепинив iй шлях, аби втиснути мiж ним i столом вiзочок. Сенбернар спокiйно лiг на пiдлогу. Бармен вийшов з-за стiйки.

– Мадам? – спитав вiн.

Дiвчина витягла з вух навушники i засунула iх у кишеню куртки до смартфона. Попросила коньяку i дуже вчасно кашлянула. Бармен схвально кивнув.

Малюк запхинькав. Немов вiдчув, що зараз його точно почують.

Довелося пiдняти дитину акуратно з вiзочка. Теплий синiй комбiнезончик, застебнутий на блискавку, приховував ii майже повнiстю.

Дiвчина вийняла хлопчика з комбiнезона. Зазирнула в сонне розпашiле личко.

– Ну що, Валiде? Їсти хочеш? – спитала, вкладаючи його на колiнах так, аби головка лягла на внутрiшнiй вигин лiктя. Дала йому пляшечку iз сумiшшю.

Пригубила коньяку, принесеного барменом, i перший маленький ковточок нiби повернув ii, Барбору, собi самiй. Думки й уривки минулих розмов вiдсунулися на другий план. А на першому залишилася вона сама в теплiй i затишнiй кав’ярнi. Але ж тiльки-но iй було холодно та вогко.

Тiльки-но вона вiдсувала вiшак iз червоним плащем, що належить, мабуть, жiнцi з короткою старомодною зачiскою, котра сидить через столик вiд неi. Перед жiнкою – келих вина i попiльничка. У руцi – цигарка. А хiба в европейських кав’ярнях можна димiти?! Барбора усмiхнулася, вiдчуваючи, як розслабилася вiд зовсiм дещицi коньяку. На жiнцi – червоний светр. А волосся, здаеться, пофарбоване. Сиве, пофарбоване в такий попелястий колiр, який немов пiдказуе, що воно пiд фарбою все одно сиве.

Бармен вибрався з-за стiйки до дверей, вiдчинив, впускаючи всередину ще один вiзочок! Його штовхала худенька кучерява чорнявка у фiолетовiй утепленiй куртцi з каптуром. Разом iз вiзочком i брюнеткою в кав’ярню забiгла брунатна такса, також одягнена в фiолетову тiлогрiйку на блискавцi. Тiлогрiйка була з того ж матерiалу, що i куртка господинi. Чорнявка озирнулася на всi боки, зупинивши свiй гостренький погляд на Барборi, а потiм, вiдсунувши з дороги два стiльця, пiдкотила свiй вiзочок до сусiднього з Барборою столика.

Кивнула усмiхнено новiй сусiдцi, зняла курточку i, переступивши через сенбернара, повiсила ii на дерев’яний рiг вiшака. Залишилася у синiй вовнянiй кофтинi, застебнутiй на великi гудзики.

– Il fait froid,[15 - Щось зимно (франц.).] – сказала вона, ще раз усмiхнувшись.

– Pas Fran?ais, – Барбора розвела руками. – English!

– Холодно, – молода жiнка легко перейшла на англiйську. – Тут завжди взимку гидко, i дощ щодня!

Литовка кивнула.