Шенгенська історія. Литовський роман

Брюнетка весело гукнула щось бармену i той за хвилину принiс iй горнятко кави i склянку мiнералки з м’ятним сиропом. М’ятний аромат дотягнувся до носика Барбори i вона, немов захищаючись вiд нього, iнстинктивно пiдняла до рота келих iз коньяком.

– Ви з Англii? – спитала брюнетка, знову обернувшись до Барбори.

– Нi. З Литви. А ви?

– Я звiдси, з Бельвiля. Народилася в Алжирi, але виросла тут!

Брюнетку звали Айша i вона раз по раз споглядала на лежачу бiля своiх нiг таксу в фiолетовiй тiлогрiйцi. Песик махав хвостиком, не зводячи очей iз сенбернара.

А той, розлiгшись перед вiзочком Валiда, також дивився на таксу, але якось ледаче та байдуже.

Порожня пластмасова пляшка з-пiд молочноi сумiшi випала з рученят малюка, грюкнулася об дерев’яну пiдлогу i покотилася до морди сенбернара. Валiд знову заснув, i Барбора поклала його у вiзочок.

– Скiльки йому? – спитала Айша.

– Сiм мiсяцiв.

– Моему тiльки чотири, – вона з любов’ю озирнулася на свiй вiзочок. – Ви сюди з чоловiком приiхали?

Барбора кивнула.

– Вiн роботу знайшов?

– Вiн – клоун, – на обличчi Барбори сама по собi виникла iронiчна посмiшка.

– Мiй також клоун! – критично вимовила брюнетка. – Пропонували йому хорошу роботу в унiвермазi, а вiн у таксисти полiз. Тепер його нi вдень удома немае, нi вночi!

– Нi, мiй справдешнiй клоун, – Барбора поквапилася виправити двозначнiсть. – Актор-аматор. Вiн у Вiльнюсi в рекламних акцiях працював, а тут наразi тiльки на вулицi… А на вулицi багато не збереш. Ось якби вiн французьку вивчив!

– Справжнiй клоун? – Кругленькi очi Айши спалахнули щирим зацiкавленням.

 – Вiн ходить на «Маршi де клунi»?

– Куди? – перепитала Барбора. – На ринок клоунiв?

– Ну, так, – закивала Айша. – Менi розповiдали, що коли iх багато, вони дуже смiшнi!

– А де цей ринок?

– Десь на рю де Севр, бiля унiверситетськоi лiкарнi!

– Рю де Севр, – повторила Барбi, намагаючись запам’ятати назву вулицi.

Озирнулася на бармена, попросила кави.

За вiкнами кав’ярнi звiдкiлясь засяяло сонце.

Неяскраве i, мабуть, потомлене вiд повсякденноi боротьби iз хмарами, якi не давали йому досвiчувати до землi та людей.

Вони обидвi – Айша та Барбi – обернулися, помiтивши промiння, що потрапило всередину кав’ярнi. Айша витягла жменю дрiб’язку та виклала дрiбними монетами бiля горнятка оплату за каву.

– Даруйте, а це ваша дитина? – обережно запитала Барбi, кивнувши на вiзочок.

– Ага, – на ходу кинула Айша, знiмаючи з вiшака свою фiолетову куртку.