Шенгенська історія. Литовський роман

Вiдчинилися дверi з коридору i в проймi з’явилося здивоване обличчя дiда Йонаса.

– Що це тут у вас? – спитав вiн. – Так регочете, нiби телевiзор дивитесь!

– Це вона смiеться, а не я! – взявся виправдовуватися Вiтас. – Добридень, з Новим роком!

І тут же метушливо хлопець полiз у вiдкриту торбу i витягнув картонну коробку з бальзамом «Жальгiрiс». Пiдiйшов iз нею до старого, вручив.

– О-о! – закивав дiд Йонас, теж посмiхаючись привiтно i зрадiло. – Хороша рiч! Шкода тiльки, що менi його тiльки краплями приймати можна! Але нiчого, буду собi в чай крапати! Так надовго вистачить!

Рената нарештi вгамувалася, але тiнь нещодавнiх веселощiв на ii обличчi залишилася.

– То це вiн тебе розсмiшив? – звернув на неi свiй погляд дiд Йонас.

– Ага, подарунком! – пирснула дiвчина. – Подивися, може, краще його тобi вiддати? – вона кивнула на торбу, що стояла на пiдлозi.

Йонас пiдiйшов, нахилився над вiдкритою торбою.

– Щось вiйськове? – уточнив i обернувся до Вiтаса.

– Ну, майже, – неохоче став пояснювати юнак.

 – «Чорна скринька» для лiтакiв, мiй батько iх на каунаському радiозаводi за радянських часiв робив. Але ii можна по-рiзному використовувати! Там магнiтофон дуже якiсний, тепер таких не роблять! І акумулятор потужний!

– Це вiн менi на Рiздво подарував, – сказала Рената i знову захихотiла.

– Оригiнальний, – закивав дiд Йонас. – Це що, той завод, що «Шилялиси» випускав?

– Атож. І телевiзори, i радiоприймачi!

– Дивнi все ж люди в Каунасi живуть, – промовив немов до себе Йонас, не подивившись на Вiтаса.

 – Якось у них у головi все iнакше влаштовано!

– Нiчого не iнакше! – вперто заявив Вiтас.

– Гаразд, – Йонас махнув рукою, немов запропонував до своiх власних слiв серйозно не ставитися. – Ходiмо до мене, я вам «Жальгiрiса» в чай накрапаю. І собi також! – запропонував вiн.

Коли перейшли на дiдову половину будинку, Рената стала серйозною, як камiнь. Немов уся веселiсть на ii половинi залишилася, разом iз вiдкритою торбою, в якiй залишився лежати незвичний рiздвяний подарунок.

Сiли Вiтас i старий за круглий столик. А внучка Йонаса зайнялася чаем.

До чаю дiд попросив сягнути з горiшньоi шафки старовинного креденса великi червонi в бiлий горошок горнятка – тi самi, з яких вони на Рiздво чай пили.

Йонас щедро налив у чай Вiтасу бальзаму, собi трохи, та й Ренатi тiльки кiлька крапель.

– Ось ти скажи, ти ж у Каунасi народився? – прискiпувався старий до Вiтаса.

– Авжеж, – вiдповiв той.