Шенгенська історія. Литовський роман

Пiсля кiлькох годин наполегливоi працi вiн запропонував Клаудiюсу викурити по цигарцi, а пiсля цигарки зробив абсолютно несподiвану пропозицiю: розплатитися за працю саме цигарками. Клаудiюс вiдмовився, пояснивши, що йому потрiбнi грошi, позаяк дружина вагiтна. Поляк без зайвих слiв вручив йому тридцять фунтiв.

Дорогою додому Клаудiюс зупинився у жалюгiднiй на вигляд кав’ярнi. Одне вiконце, однi дверi. Праворуч у дверях на дошцi крейдою цiнник, де першим пунктом стояла кава за сiмдесят пенсiв.

– Заслужив! – Клаудiюс рiшуче зайшов, сiв за хисткий столик.

Поки грiв долонi об гаряче горнятко, мiркував, як легко йому вдалося сьогоднi переконати поляка заплатити грiшми. Тiльки й того: узяв i збрехав, що дружина вагiтна. А Інгрида не тiльки не вагiтна, але й не дружина. Хоча яка рiзниця? Живуть вони разом i цiлком щасливо. Може, якось занадто спокiйно? Без пристрастi, якою супроводжувалися iхнi першi ночi на прикордонному з Бiлоруссю фестивалi та наступнi рiдкiснi побачення. Так, пристрасть сховалася, злякавшись чи то лондонського клiмату, то чи хиткостi мiсцевого життя, де хиткiсть столика в дешевiй кав’ярнi виявлялася найменшим подразником, що не заслуговуе навiть на прикрощi.

А ось хиткiсть життя – штука, що вiдволiкае вiд усього. Думаеш про завтра: яким воно буде? А потiм знову думаеш про наступне завтра, а потiм про наступне… І немае часу думати про щось iнше або вiдчувати. Немае часу i сил для пристрастi…

Клаудiюсу згадалися слова Інгриди про те, що i вони можуть утекти з квартири так само легко та непомiтно, як колишнi сусiди.

А куди втекти?!

Господар кав’ярнi, смаглявий, схожий на турка або тунiсця, пiдiйшов, запропонував повечеряти. Курка з картоплею за три дев’яносто дев’ять. Клаудiюс ввiчливо вiдмовився. У цей час дуже до речi в заклад зайшли кiлька будiвельникiв у синiх забруднених фарбою комбiнезонах. Господар заметушився коло них.

Удома Клаудiюс розповiв Інгридi про поляка, про те, як переконливо збрехав йому про ii вагiтнiсть. Дiвчина усмiхнулася якось недобре, неприемно.

– А може, ти справдi вагiтна? – обережно спитав вiн.

– Я? І не сподiвайся! Ось купиш будинок або квартиру, роботу постiйну знайдеш, тодi можна буде i помрiяти!

Останнi слова вона вимовила майже нiжно, чим заспокоiла Клаудiюса.

Правда, мрii про купiвлю будинку i постiйну роботу тут же занурили його в роздуми. А Інгрида тим часом витягла з кишенi джинсiв п’ятдесят фунтiв i помахала банкнотою в повiтрi.

– Звiдкiля? – здивувався Клаудiюс.