Шенгенська історія. Литовський роман

– Я сьогоднi фотомоделлю працювала.

– Таня?

Інгрида кивнула.

– Не бiйся, не роздягалася! Перукарню рекламувала.

Клаудiюс зi сумнiвом пiдняв погляд на ii волосся. Нiякоi зачiски, нiчого нового – просто волосся до плечей, та й усе. Все, як завжди.

– Навпаки, – пояснила Інгрида. – Мене фотографували кудлатою, а завтра зроблять зачiску i знову сфотографують. Ну, щоб двi фотографii на вiтринi: до i пiсля.

– Це добре, – абстрактно i сумно промовив Клаудiюс. – Так вони i жили…

– А що тебе не влаштовуе? – здивувалася Інгрида.

– Вiдсутнiсть родинного затишку, – зiзнався вiн.

– Мене також це не влаштовуе. Але все – в твоiх руках!

– Давай вип’емо чаю! – запропонував Клаудiюс.

– Давай! – погодилася Інгрида.

Вони тiльки зiбралися вийти з кiмнати, як вiдчинилися дверi сусiдiв, i парочка, розмовляючи на ходу угорською, зайшла на кухню.

– Хто не встиг, той запiзнився, – засмучено промовила Інгрида.

– Може, вони швидко? – Клаудiюс кинув на подругу пiдбадьорливий погляд. – Давай зачекаемо!

– Давай, – Інгрида кивнула.

Роздiл 24. Анiкщяй

До полудня радiо в машинi пообiцяло снiгопад, але ця обiцянка викликала в Ренати лише посмiшку. Небо над Анiкщяем свiтилося дивовижною блакиттю, дерева пiдступали до дороги i стояли нерухомо. Снiг виблискував так, що хотiлося залишити машину на узбiччi та пробiгтися по ньому, дослухаючись, як хрумтить його пiдмерзла i обвiтрена нижнiми вiтрами кiрка. А ще краще було б пробiгтися по снiгу удвох iз Вiтасом, узявшись за руки.

Пробiгтися i вiдчути на щоках колючий i бадьорливий морозець! Але Вiтас приiде тiльки за кiлька днiв. У нього залишилися в Каунасi незавершенi справи, та й квартирантiв вiн знайшов примхливих. Вони йому цiлий список написали, що вiн мае ще в квартиру купити, щоб iм у нього вдома комфортно жилося!

Попереду з’явилися околицi Анiкщяя. Рената зменшила швидкiсть.

Два шпилi костелу Святого Матаса визирнули з-за будинкiв i дерев i знову зникли. Але сьогоднi в плани Ренати вiдвiдини храму не входили.

Вона залишила машину на парковцi крамниць будматерiалiв, з-помiж яких дивним чином затесалася ветеринарна аптека.

– Доброго дня! – гукнула Рената, оглядаючись в цьому порожньому дивному квадратику, який так не був схожий на звичайну аптеку, хоча i касовий апарат, i заскленi вiтрини тут були.

Жiнка рокiв сорока, кучерява та круглолиця, в зеленому робочому халатi вийшла з пiдсобки. Вийшла i, не приховуючи подиву, витрiщилася на вiдвiдувачку.