Пекло на землі

II У ПОВСТАНЧОМУ ОГНІ

Початок 1920 року. Армiя розбита, територiя захоплена. Безсило впали нашi святi пориви.

А влада рад вбивалася в силу, справляючи весiлля перемоги, очищуючи кордони.

Блукаю по мiстi, з болем аналiзуючи все, що твориться.

Мiтинги. Лунае украiнська мова, про Украiну, про украiнський люд-селянство. Фiгурують боротьбiсти[4 - Украiнськi комунiсти – нацiоналiсти, органiзованi в УКП(б) – украiнську комунiстичну партiю боротьбiстiв.], розпинаються за червону Украiну, за единий шлях – з бiльшовиками.

Сумно. Думки тьмаряться. Невже правдивий украiнець може подати руку червоному загарбниковi? Чи не повторюються часи Богдана? Намагаються збагнути.

– Чи й справдi боротьбiсти зiйшлися з московськими комунiстами? – зустрiчаю свою людину – Пiдгайця Петра.

– Правда й не дивна, – розсудливо вiдповiдае.

– Та ж це прийдiте поклонiмось перед самодержавцями новими! – гарячусь.

– Помиляешся: боротьбiсти – твердi i вiрнi украiнцi. Вони напомацки не йдуть.

– У чому ж та гарантiя? Не бачу я ii.

– Придивись краще. Маеш: державна мова – наша, в урядах на мiсцях сiдають – нашi, вiйсько, кажуть, теж буде – наше, бо гайдамацькоi частини таки не розформовують; навiть грошiлопатки ходять нашi.

– І це задовольняе? А хто ж писатиме прикази цим нашим? Нашi чи з Москви?

– Ти не базiкай, а тягни до влади наших, та так поволеньки й до Харкова достукаемось, – перебивае Пiдгаець.

– Не вiрю я.

– Чудний ти, невiро. Нiхто тебе не зачепить. Усiм вчорашне прощаеться. Бiльшовики не тi, зрозумiли, що помилялися на Украiнi. Тепер i «Ще не вмерла» дозволяють. Та нам не до фiльозофiй. Ти десь працюеш?

– Нi, щойно прителепавсь.

– Приходь до Фiнвiддiлу, посаду дам. На роботi скорiш розвидниться. Бувай. Спiшу на збори.

І побiг, а я збаламучено дивився йому вслiд.

– Не збагну, – почав, зустрiвшись з другим, з Камiнським.

– Не припускаю, щоб червонi варвари, якi ще вчора з запiненою ненавистю нищили все украiнське, якi лиш за портрет Шевченка до «стенкi» пришпиляли, – щоб сьогоднi так круто курс змiнили. Хiба кiлька десяткiв скапiтульованих боротьбiстiв таку силу мають?

– Не тiльки це, – толкував Камiнський. – Самi бiльшовики набрали води у вуха. Перестали з нацiональним вогнем на Украiнi гратись i поправiли.