Пекло на землі

Прислухайтеся: про Украiну заспiвали, про комуну стихли, замiсть неi вживають «радянська влада, соцiалiзм», терору не провадять, комбiдiв не закладають, людей грабують менше, до влади тутешнiх закликають. Хитра полiтика. Отож i нам треба пристосуватись, а там побачимо, куди вiтрець повiе.

Я недоумiвав.

– Скажiть щиро: чи вiрите ви в украiнську природу цiеi влади?

– І вiрю, й нi, – вiдповiв Камiнський по надумi.

– Так якого ж чорта схиляти голову пiд червоний налигач? Щоб вони мали наочнi данi дзвонити, що, мовляв, вся нацiональна iнтелiгенцiя за владу рад?!

– А що-ж зробиш? Збройна боротьба минула.

– Ви так думаете?

– По всьому видко. Бувайте, спiшу до комiсарiяту.

Зiстався я в важкiй задумi. Чи я слiпий, чи консерватист запеклий, чи…

Що день, що спостереження, то все схилявся я перед фактом, що так воно вже й буде. Здибав десятки людей, якi два мiсяцi тому болiли за Украiну, життя за неi вiддавали, – а сьогоднi преспокiйно носять комiсарськi портфелi.

– Помиляешся, друже. Наш шлях лише червоний. Погодься з тим та стань до працi, – навчав мене Мельник. Той самий Мельник Павло, що кiлька разiв проходив фронт з важними дорученнями вiд повстанцiв, той самий, що вихопився з зубiв Чрезвичайки, вже iдучи з в’язницi на розстрiл.

– Убий в собi дух нацiоналiзму. Це – зло буржуйське. Ставай пiд прапор Інтернацiоналiзму. Там право нацii забезпечене; я щиро сам переконався, – запевнював мене Моргуненко, вчорашнiй запальчивий нацiоналiст.

Багатьох стрiчав i всякий давав подiбну раду. Спантеличився цiлком. Вчорашнi однодумцi – сьогоднi р’янi спiвробiтники Чрезвичайки. На чиiм же боцi правда? Що робити?..

І став я спiвробiтником «Вiстей» Ревкому та Парткому. З першого дня мене втягли. Забув, що робиться навколо, не здавав собi справи, що сам роблю. Зранку й до темноi ночi будував украiнську робiтничо-селянську пресу: два жидки шкрябають по-московськи, а я перекладаю.

По трьох тижнях опам’ятався. Чекай… моею ж працею комунiсти втирають свiту очi. Мовляв, дивiться, ваша влада, рiднесенька, навiть газета вашим словом… Петлюра не зумiв, Денiкiн був – не дав, прийшли бiльшовики – зразу на село газета украiнська. Не зрадник же я i не Юда?! Ненавидячи владу, щиро iй прислугую. Це ж злочин, великий злочин перед iдеею, перед народом…

Не пiшов на працю, виправдовуючися непосильнiстю.