Пекло на землі

Я не пазволю…

І побiг за кулiси. Щоб вiн не псував настрою дiтям, – я за ним. Немов би дурману напився, никав Сiмаков за кулiсами з кута в куток.

Дiти виконували колективну деклямацiю «Менi однаково, чи буду я жить в Украiнi, чи нi». Коли дванадцять дитячих голосiв зi страдницьким болем проказали:

На нашiй… не своiй землi…

Сiмаков скочив до мене:

– Жовтоблакiтнiк, бандiт…

А як голоси пiднесено-розпучливим тоном рецитували:

Та не однаково менi,

Як Украiну злii люди

Присплять лукавi i в огнi

Їi окраденую збудять, ох…

вiн, не знаючи, що може бути далi, шарпнув завiсу i без порозумiння з завiдувачем оголосив вечiрку закритою.

Другого дня викликали зава до Наросвiти, а потiм до ГПУ. Тягали його зо два тижнi, хоч як доводив, що в пораднику до улаштування свята Шевченка такi деклямацii дозволенi.

– Знаем вашi деклямацii, – натякали в ГПУ. – Цветной душок развiвать началi в школе?! Доберьомся ми к вашiм деклямацiям…

Дивувало нас побоювання отого «душка». Здаеться ж, нацiональне питання розв’язане вiрно, так бодай запевняли ще 1924 року, украiнiзують в примусовому порядку – i разом з цим така настороженiсть до проявiв нацiоналiзму.

Чуднувато якось виходило. В програмах украiнознавства iсторiю Украiни названо «iсторiею рев-рухiв на Украiнi» i викреслено весь перiод козацтва та Гетьманату; програма починалася органiзацiею РУПу[30 - Революцiйна украiнська партiя.] i зараз 17-й рiк та боротьба з Центральною Радою й петлюрiвщиною. З економiчноi географii Украiни вилучено територiю Донбасу та його багатства, не вставлено й цукровоi промисловостi.

З лiтератури скасовано всiх клясикiв (дореволюцiйних); з кiлькох вибраних творiв Шевченка (антицерковних та антипанських) перескакували на ранню творчiсть Франка й Винниченка, а далi до революцiйних письменникiв. На них товклися цiлий рiк.

– Правдивiше назвати це комунiзацiею, а не украiнiзацiею – заявив я якось на засiданнi педради Державних курсiв украiнознавства. – Не дати слухачам уяви про цiлу епоху козацтва, гетьманщини, про первопочини украiнства – таж вони самi цього шукатимуть.

– Чого нервуешся? – заспокоював Миронович. – Хiба не бачиш, чого варта така украiнiзацiя. Це лиш гра, щоб очi втерти. Петровський, Чубар та iншi тузи центральнi слова по-украiнськи не скажуть i не украiнiзуються, а низовикiв жмуть. Треба, бач, дядьковi довести, що це ж ваша влада, навiть «пропонуеться» пише по-вашому, нiхто не скаже, що московська окупацiя.