Саламандра (збірник)

Тепер йому бiльше не доведеться щоразу зриватися з мiсця, збiгати сходинками вниз i зiрваним голосом сповiщати всьому свiту, що потяг прибув на таку-то станцiю, що потяг затримався на п’ять, десять або на весь довгий квадранс, або що пора робити пересадку.

Вiн погасив лiхтарика, що висiв на грудях, поставив його високо на полицю, зняв i повiсив на гачок шинелю.

Добове чергування настiльки було забите усiлякими справами, що вiн навiть перекусити не встиг. Органiзм вимагав свого. Боронь вийняв з торби запаси i зайнявся iжею.

Сiрi вицвiлi очi кондуктора нерухомо втупилися у вiконне скло, немов вдивляючись у свiт, що миготiв повз нього. Скло тремтiло вiд нерiвного руху потяга, але все одно залишалося гладким, чорним i непроникним.

Боронь вiдiрвав очi вiд обридлоi вiконноi рами i спрямував iх в глибiнь коридору. Погляд ковзнув по шерензi дверей, що вели до купе, пробiг по вiкнах навпроти i згаснув на зануднiй дорiжцi, якою була вистелена пiдлога.

Повечерявши, кондуктор запалив люльку. На службi, правда, це не дозволялося, але на цьому вiдрiзку шляху, в самому кiнцi маршруту контролера можна не побоюватися.

Тютюн був чудовий, контрабандний, пахучий дим клубочився грайливими кучерями. З вуст кондуктора виповзали хвилястi сизi змiйки i, згортаючись клубочками, котилися, немов бiльярднi кулi, коридором. Кондуктор Боронь розумiвся на курiннi люльки…

З купе виплеснулася хвиля смiху: пасажири перебували у доброму настроi.

Кондуктор похмуро стиснув зуби, з презирством процiдивши:

– Комiвояжери! Гендлярська зграя!

Боронь принципово не терпiв пасажирiв, iх практичнiсть його дратувала.

Для нього залiзниця iснувала сама по собi, а зовсiм не на потребу пасажирам. Призначення ii полягало не в перевезеннi людей з мiсця на мiсце, а в русi як такому i в подоланнi простору. Шляхетну iдею руху не повиннi були каламутити нiкчемнi справи земних пiгмеiв, iх вульгарнi торговi операцii i шахрайськi афери. Станцii iснували не для висадки i посадки, а щоб вiдмiрювати шлях, iхне калейдоскопiчне миготiння свiдчило про перемогу швидкостi, доказом поступу в русi.

Тому кондуктор завжди з презирством стежив за штовханиною перед дверима вагонiв, з iронiчною гримасою споглядав на задиханих пань i панiв, що рвуться в купе на злам голови з криками, лайкою, а то й зi стусанами на всi боки – зайняти мiсце, обiгнати iнших людиськ з того ж метушливого стада.

– Отара! – спльовував вiн крiзь зуби. – Так, нiби свiт завалиться, якщо якийсь там пан Б. або якась панi В.