Саламандра (збірник)

Хтось забрав у нього сигнал i пришпилив лiхтар до грудей, хтось тицьнув йому кондукторського ключа в руку.

– Ну, панове, – залунав гучний голос начальника. – Кому в дорогу, тому час! Вавера, ти, ясна рiч, iдеш з нами?

– Ми ж бо за тобою сюди приiхали, – загримiв дружнiй хор колег. – Досить тобi вже хiба будникування?

В грудях Ваверy ридало щось вiд безмiрного щастя. Поглянув ще раз крiзь сльози на зупинку, на свiй будиночок, завiяний снiгом, на самотню тополю в саду i рушив до вагонiв:

– Я з вами, колеги, з вами на смерть i на життя!

І, ступивши на схiдцi вагону, як багато рокiв тому, пiдняв лiхтар у бiк паротяга i гукнув голосно:

– Їдем!

Потяг рушив з протяжним свистом i покотився у простiр…

Наступного дня, морозяного грудневого ранку застав Люшня колiяра перед будкою в службовiй позицii з витягнутою вгору рукою i з погаслим лiхтарем у закостенiлих пальцях.

– Вавера, що тобi? – промовив, вдивляючись в обличчя приятеля з застиглою на ротi посмiшкою. І доторкнувся його плеча.

Тодi закоцюблий будник, як колода, звалився йому пiд ноги.

– Замерз! – шепнув коваль, обнявши тiло. – Замерз на смерть на посту.

І поклав його обережно у будцi на тахтi…

Чутки про плановану лiквiдацiю гiлки виявилися передчасними; пережила вона ще одну весну i лiто. Але казали в околицi, що вiд смертi Вавери гiлка мовби ожила. Особливо надвечiр яр вiдлунював дивними вiдгомонами. Дуднiли якiсь потяги, клацали, розiгнавшись, колеса, важко дихав розiгрiтий паротяг.

Звiдкись напливали на крилах вiтру якiсь сигнали, лунали тягучою скаргою свистки, грали сигнал вiд’iзду невидимi сурми…

Люди радше оминали цю мiсцину. Навiть птаство, сполохане незвичайним гуркотом, покинуло чудний виярок i переселилося деiнде, в гостиннiшi мiсця.

Лише коли пiд осiнь наступного року таки забрали рейки i розiбрали будку колiяра, все затихнуло, i «глуха гiлка» замовкла назавжди.

СМАЛЮХ

[2 - © Ю. Винничук, переклад украiнською, 2018.]

Старший кондуктор Блажек Боронь, обiйшовши довiренi його опiцi вагони, вернувся у свiй закут, офiцiйно iменований «службовим купе».

Зморений цiлоденним сновиганням по вагонах, захриплий вiд вигукування станцiй в осiнне, мрякою набрякле повiтря, вiн мiг нарештi розслабитися на вузенькiм, оббитiм цератою крiселку, радiючи довгожданому вiдпочинку. Нинiшнiй рейс добiгав кiнця, потяг вже пройшов вiдрiзок густо розташованих станцiй i мчав щодуху до кiнцевого пункту.