Саламандра (збірник)

– Карамболь, – шепотiли поблiдлi вуста. – Карамболь!

СИГНАЛИ

[3 - © А. Квятковський, переклад украiнською, 1993.]

На товарнiй станцii, у старому вагонi, що давно вийшов з ладу, зiйшлося, як завжди, на балачку кiлька вiльних вiд служби залiзничникiв. Було три начальники потягiв, старший контролер Чепень i заступник начальника станцii Гашиць.

Позаяк жовтнева нiч досить холодна, то розпалили залiзну грубку з трубою, виведеною в отвiр даху. Цiею вдалою iдеею товариство завдячувало кмiтливостi начальника станцii Сьвiти, який сам поставив уже поiдений iржею нагрiвач, що викинули з якоiсь чекальнi, i чудово пристосував його до нових умов.

Чотири дерев’янi, обтягненi подертою цератою лавки i садовий стiл з трьома ногами та широкою, наче щит, стiльницею доповнювали iнтер’ер вагона. На гаку пiд стелею був пiдвiшений лiхтар, який тьмяно освiтлював обличчя присутнiх.

Так виглядав «залiзничний клуб» працiвникiв станцii. Затишний притулок для бездомних кавалерiв, тиха, вiдлюдна пристань для незайнятих службою кондукторiв.

Тут у вiльну хвилю збиралися пiсля рейсу втомленi залiзничники, аби вiдпочити та погомонiти з колегами. Тут у диму кондукторських люльок, у чадi тютюну i цигарок було розказано безлiч оповiдок та анекдотiв, снувалася нитка залiзничноi долi.

І нинi збiговисько було гамiрне й жваве. Щойно Чепень розповiв цiкавий епiзод iз власного життя i зумiв так прикувати увагу слухачiв, що забули вони розпалити дотлiваючи люльки i тепер тримали iх у зубах, згаслi й холоднi.

У вагонi залягла тиша. Через зволожене краплями дощу вiкно було видно мокрi дахи вагонiв, лиснiючi пiд свiтлом прожекторiв, мов сталевi панцирi. Час вiд часу миготiв лiхтар будиночка, блимав голубий сигнал локомотива, час вiд часу розрiзав темряву зелений вiдблиск стрiлки, грав червоний вогник дрезини. Здаля, з-поза чорноi стiни дрiмотливих вагонiв долинав приглушений гамiр пасажирськоi станцii.

У промiжку мiж вагонами виднiлися паралельнi смужки колii. На неi поволi в’iжджав спорожнiлий потяг; втомленi щоденною гонитвою поршнi паротяга працювали спроквола, мляво обертаючи колеса.

Нарештi паротяг спинився. А з-пiд грудей машини виповзли клуби пари й огорнули ii череватий корпус. Променi лiхтарiв на чолi велетня почали вигинатися веселковою гамою i золотистими обручами осяяли скупчення пари.

На мить створилася оптична iлюзiя: локомотив, а разом iз ним вагони, пiднеслися над хмарами пари i залишалися деякий час завiшенi у повiтрi.