Саламандра (збірник)

Кожен роздвоювався i розтроювався, щоб негайно притлумити дратiвливу примару безладдя, щоб за будь-яку цiну врятувати налагоджений до автоматизму графiк, монотонну, проте безпечну рiвновагу процесу.

Була то прецiнь iхня царина, iхня «парафiя», i опiкувалися нею впродовж багатолiтньоi практики; терен, який, здаеться, знали рar excellence[5 - Рar excellence (франц.) – у найвищому ступенi.] достеменно. І для них, утаемничених, тут не мало би бути нiчого незрозумiлого, iх, живих iндикаторiв процесу, не мусила, не повинна була б спантеличити жодна загадка.

Адже впродовж рокiв усе було враховано, зважено, вiдмiряно – адже все, нехай i складне, не суперечило здоровому глуздовi, – адже всюди панувала точнiсть i впорядкованiсть без жодних несподiванок!

Адже чули спiльну вiдповiдальнiсть щодо мерехтливоi маси подорожнiх, яким належало забезпечити спокiй i цiлковиту безпеку.

Тим часом внутрiшнiй розлад служби поволi передавався публiчностi, i хвиля роздратування, що хлюпала вiд неi навсiбiч, розбивала потiк нуртуючих пасажирiв у неокресленi струменi.

Якби принаймнi йшлося про так званий «трафунок», який i справдi неможливо передбачити, але який, пiсля того, як стався, надаеться до витлумачення – це ще пiвбiди. Тодi вони, фахiвцi, чулися безпорадними та не розпачали. Одначе нинi йшлося про дещо геть iнше.

Ішлося про щось невловиме, як химера, примхливе, як шаленство, що единим змахом перекреслило прадавнi уявлення щодо «трафункiв».

Тому iх гризло сумлiння – i перед собою, i перед iншими, хто стояв поза межами фаховоi сфери.

Передовсiм залежало на тому, щоб «справа» не розголосилася, щоб про неi не дiзналася «широка публiчнiсть». Належало докласти всiх зусиль, аби «чудернацьку iсторiю» не розпатякали часописи, аби за будь-яку цiну уникнути «скандалу».

Досi iсторiя лишалася суцiльною таемницею, вiдомою лише вузькому коловi втаемничених. Воiстину небувала солiдарнiсть сполучила цих людей у винятковiй ситуацii: всi мовчали. Тiльки виразнi погляди, таемнi жести i натяки полегшували iхне порозумiння.

Досi «публiчнiсть» нi про що не вiдала. Одначе неспокiй служби, нервознiсть колiйових урядовцiв повiльно переносилася i на неi, готуючи родючий грунт пiд засiв «примари».

А «справа» й направду була чудернацькою i загадковою.

Вiд певного часу з’явився на лiнiях державноi колii якийсь потяг, не вписаний до жодних реестрiв, не зазначений у перелiку курсуючих поiздiв, словом, зайда без номеру i патенту.