Саламандра (збірник)

Якась темна сила виривала його з дому, несла на двiрець, пхала до вагону – якийсь непереборний наказ змушував його покинути все, не раз глибокоi ночi якась сила вела його мов приреченого лабiринтом вулиць, минаючи тисячi перешкод, i ця сила впихала його до купе i вiдправляла в широкий свiт. Потiм мандрiвка вперед, наослiп, навмання, кiлька автобусних зупинок, змiна потягiв у невизначеному напрямку, нарештi, зупинка в мiстi, мiстечку чи селi, в чужiй краiнi, пiд якимсь небом i, нарештi, це жахливе пробудження в незнайомому мiсцi, серед чужих людей… Шигонь нiколи не приiжджав на те саме мiсце: потяг завжди викидав його деiнде.

І в цей момент вiн був у станi, наближеному до трансу. Потяг, який його вiз, виiхав учора зранку iз Парижа. Чи вiн сiв у нього в столицi Францii, чи на якiй станцii по дорозi – не знав. Виiхав звiдкись i iхав кудись – ото усе, що можна було у цiй справi сказати…

Розiмлiвши на подушках, Шигонь випростав ноги i запалив сигару. Мав почуття несмаку, майже огиди. Таке враження у нього викликав вигляд кондуктора або взагалi будь-кого iз залiзничникiв.

Цi люди стали уособленням недосконалостi, яку вiн вбачав в будовi потяга i залiзничному русi.

Тому зневажав цих людей, i навiть ненавидiв iх. Часом ця ненависть зумовлювала повторювання цих дивних «втеч», яких вiн соромився не тiльки через iхню безцiльнiсть, а радше через те, що вони були настiльки примiтивними.

Його навiть збуджувала нагода влаштувати дрiбний конфлiкт чи суперечку з керiвництвом залiзницi, на деяких лiнiях його вже добре знали, тому вiн неодноразово ловив на льоту iронiчну посмiшку носiя чи кондуктора.

Кондуктор, що обслуговував його вагон, видався Шигоню добре знайомим. Вже не раз промигнуло йому перед очима, задивленими в простiр, те худорляве, побите вiспою обличчя, осяяне iронiчною посмiшкою при зустрiчi з Шигонем. Принаймнi так йому здавалося…

Особливо його дратували залiзничнi оголошення, реклами i мундири. Особливо тi крилатi кола на шапках i лацканах урядникiв. Ото розмах! Ото фантазiя!

На самий вигляд цих вiдзнак у Шигоня неодноразово виникало диявольське бажання здерти iх i замiнити зображенням собаки, що кружляе за власним хвостом…

Сигара повiльно жеврiла, заволiкаючи купе блакитним туманом.

Пальцi, що злегка ii тримали, ослабли, пахуча сигара упала й закотилася пiд бамбетль, прискаючи дрiбними iскрами: курець задрiмав…

Гаряча пара, яку щойно пустили рурами, тихо зашипiла пiд ногами i розлила по купе хатне тепло.