Саламандра (збірник)

Якийсь спiзнений комар наспiвав непоказну мелодiю, зробив кiлька кiл i сховався мiж випуклинами оксамитових подушок. І знову тiльки тихий шепiт пальника i розмiрений гуркiт колiс…

За якийсь час Шигонь прокинувся. Потер чоло, розправив плечi i роззирнувся по вагону. Вiн неприемно здивувався, зауваживши, що у нього з’явився супутник. Навпроти, зручно витягнувшись на подушках, сидiв якийсь залiзничний чиновник i курив цигарки, нахабно пускаючи дим в його бiк. З-пiд недбало розiпнутоi службовоi блюзки виглядала оксамитова камiзелька, така сама, як у того начальника станцii, з яким Шигонь колись мав неприемну пригоду.

Натомiсть, пiд тугим комiром iз трьома зiрочками i парою крилатих кiл, обгортала шию червона, як кров, хустка, далебi так, як у безсоромного кондуктора, який дражнив його своею усмiшкою.

«Що за дiдько?! – подумав, уважно придивившись до фiзiономii непрошеного гостя. – Але ж то вочевидь найогиднiша кондукторська мармиза! Цi самi запалi щоки, цi самi слiди вiспи. Але звiдки знову цей ранг i мундир начальника»?

Тим часом непрошений «гiсть», зауваживши iнтерес попутника, випустив трохи диму, легко струшуючи попiл з рукава, приклав руку до навiсу шапки i з солодкою посмiшкою промовив:

– Добрий вечiр!

– Добрий вечiр, – сухо вiдповiв Шигонь.

– Ви здалеку iдете?

– Знаете, в цей момент я не налаштований з вами спiлкуватись. І взагалi хочу подорожувати мовчки. Тому зазвичай я обираю порожне купе i плачу за це щедрi чайовi.

Не звернувши уваги на тверду вiдмову, залiзничник улесливо посмiхнувся i далi промовив незворушним тоном:

– Нiчого страшного.

Поволi самi наберете розмаху. Питання лише у вправностi i навику. Самотнiсть, як вiдомо, поганий товариш, бо ж людина е суспiльною худобиною – zoon politikon – чи не так?

– Якщо ви добровiльно зараховуете себе до категорii худоби – я особисто не маю нiчого проти. А я е тiльки людиною.

– All right! – кивнув чиновник. – А бачите, як вам вже язик розв’язався. Не все так погано, як на перший погляд здавалося. Бачу, що у вас е великий талант спiлкування, особливо стосовно парирування питань.

Ну-ну – пiде якось, пiде… – зверхньо докинув попутник.

Шигонь пiдозрiло примружив очi i через шпари мiж повiками вивчав попутника.

– Якщо я не помиляюся, ми з вами – старi знайомi, бачилися кiлька разiв у життi, – пiсля хвилини мовчання знову зав’язав розмову невтомний залiзничник.

Опiр Шигоня повiльно танув. Нахабнiсть цього чоловiка, який дозволяв безкарно себе зневажати, роззброювала.