Саламандра (збірник)

Не дам втяти анi одного метра! Слово старого кондуктора Вавери! Анi цента за те не хочу, анi зламаного шеляга. Хоч би менi пан директор сам пхав у руки, не вiзьму нiчого. Я так тiльки з любовi великоi до фаху i для гонору хочу бути будником на «глухiй гiлцi».

Директор поступився.

– Га, коли вже так конечно, i то безiнтересовно, пильнуйте собi тоi лiнii до часу. А вiдтак, – додав з усмiхом легкоi iронii, плескаючи його по плечах, – iменую вас вiднинi колiйовцем «глухоi гiлки».

Вавера зi сльозами на очах стиснув долоню зверхника i вийшов з бюра щасливий, як нiколи.

Назавтра обiйняв «службу». Забрав з собою з Оршави меблi, постiль, трохи книжок, кухонного начиння i, спакувавши те скупе господарство до вiзка, переселився на нове помешкання, яким мала вiднинi бути будка колишнього залiзничника на вилученiй з руху гiлцi. Був то будинок невеликий, зi слiдами цiлорiчного занедбання, а проте в на дивовижу привабливому оточеннi.

Втиснута у саме дно яру i лише два метри над рiвнем насипу, будка виглядала здалека пiд своiм червоним дашком, як чарiвна хатка з казки.

Ялиновий лiсок, що вирiс пiвколом на гребенi яру, обiймав ii турботливими раменами i берiг вiд вiтрiв пiвночi. У вибитi вiкна заглядали золотi голови соняхiв, плiвся широколистий люпин, у фантазiйно вигнутих ринвах виляглися писклята ластiвок. Перед хатою в садку, зарослому наглухо хабаззям, вiддавалася вiтрам на волю самотня тополя…

Вавера, наближаючись до новоi садиби, обiйняв закоханим поглядом хатину i жваво взявся до порядкування i направи.

А пошкодження були чималi, бо його попередник покинув пост вiдразу пiсля того, як замкнули гiлку, i будка, залишена на ласку долi, дуже потерпала вiд непогоди i людськоi хтивостi. Проте Вавера не впав на духу i кинувся до роботи.

Повставляв вибитi та викраденi шиби, залатав дiру в даху, направив виваленi з завiсiв дверi. По тих найнеобхiднiших заходах прийшла черга на реконструкцiю майже прогнилоi пiдлоги i зруйнованого паркана.

Забрало йому це кiлька днiв часу, бо мусив усе робити сам, але гумору не втратив, а, навпаки, посвистував весело за роботою. Десь на схилку тижня, як уже робота була завершена, приплiвся до нього якийсь блудний пес i поселився у пустiй будi коло дровiтнi за будиночком. Вавера охоче прийняв його, уважаючи з’яву тварини за добру ворожбу на майбутне.

Перший тиждень на новiй посадi Вавера присвятив молитвi та роздумам.