Енеїда

Всюди мiшаеться плач з жалюгiдною там метушнею,

Зойк i ридання жiночi в просторих лунають свiтлицях,

Крики до зiр золотих долiтають. Жiнки по кiмнатах,

490 Жахом прибитi, блукають i дверi, обнявши, цiлують.

Пiрр напирае iз силою батька – сторожi й запорам

Не зупинить його. Вiд тарана, що гатив по одвiрках,

Зрушилась брама й, зiрвавшись з устоiв, упала. Пробоем

Роблять дорогу. Промощують доступ i перших вбивають,

495 Вдершись, данайцi i закуток кожний наповнюють вiйськом.

Навiть, прорвавши загати, потiк так не плине шумливий,

Що, крутежами пробившись крiзь греблi, згори через ниви

Рине скажено на луки кругом i худобу i стайнi

Тягне далеко з собою.

500 Неоптолема, як бивсь вiн завзято, й Атрiдiв обох я

Бачив там на порозi, й Гекубу, i сотню невiсток,

Бачив Прiама, як кров'ю зливав вiвтарi i вогонь той,

Що освятив його сам. П'ятдесят тодi спалень[43 - Гомер в «Ілiадi» (VI, 243) згадуе про кiмнати п’ятдесяти синiв i дванадцяти зятiв Прiамових.

Певна надiя – й трофеями, й золотом варварським гордi

505 Впали й одвiрки, а що не згорiло, данайцi тримають.

Може, спитаеш мене, яка була доля Прiама?

Вiн, як побачив i мiста руiни, й розбитi угледiв

Мури, й пороги будiвель, i ворога в серцi покоiв, —

Зброю старий, хоч одвик вже вiд неi, бере на тремтячi

510 З старостi плечi даремно, прив'язуе меч без потреби

Й смiло впадае на лави густi ворогiв, щоб загинуть.

В самiй серединi замку, пiд небом вiдкритим, жертовник

Розмiрiв був величезних, i лавр був старий бiля нього,

Що похилився над ним i заслонював тiнню пенатiв.

515 Коло жертовника сiли Гекуба iз дочками разом,

Пообнiмавши даремно подоби богiв, як голубки,

Що хуртовина iх чорна застала. Уздрiвши Прiама,

Як надiвав молодечу вiн зброю на себе: «Нещасний

Мiй чоловiче, яка це жахлива прийшла тобi, – каже, —

520 Думка – цю зброю надiти? Куди розiгнавсь? Не такоi

Треба усiм нам пiдмоги тепер, не таких оборонцiв!

Все-бо пропало, хоч був би мiй Гектор отут в цiй хвилинi.

Ближче сюди пiдiйди, нас жертовник оцей урятуе[44 - Храм або жертовник служили надiйним захистом для переслiдуваних.]

Всiх, або всi ми загинем». Слова цi рiшучi сказавши,

525 Старця до себе веде i на мiсцi святому садовить.

Митi цiеi Полiт iз кривавих рук Пiррових вирвавсь,

Син Прiамiв, мiж списiв ворожих, крiзь довгi пiдсiння

І по порожнiх свiтлицях тiкае, i кров'ю iх кропить.