Енеїда

Далi виднiе з-за хвиль уже Етна, гора трiнакрiйська,

555 Здалека чути могутнiй рев моря й удари об скелi;

Чути, як ломиться голос об берег, у вирах безоднi

Води гуляють i хвилi довкола пiском обертають.

Батько Анхiс на це мовить: «Ой, правда, це славна Харiбда,

Нам-бо Гелен вiщував про верхiв'я цi й скелi жахливi.

560 Гей же, другове, геть звiдси, на весла наляжте старанно».

Роблять вони, як вiн каже, i вже Палiнур iз них перший

Влiво так раптом перед завернув, що аж скрипнули снастi.

Цiла громада лiворуч i вiтром, i веслами гнала.

То нас до неба крутiж той на вигнутих хвилях пiдносить,

565 То в пiдземелля кудись аж до манiв несе нас та хвиля.[81 - …до манiв… – до пiдземного царства тiней.]

Три рази чули ми голос, як скелi гули у безоднях,

Бачили тричi, як пiна морськая оббризкала зорi.

Цим нас, утомлених, вiтер покинув i сонце лишило,

Й так ми, не знаючи шляху, добились до краю циклопiв.

570 Пристань там е величезна, безпечна вiд вiтру, спокiйна.

Та недалеко зловiсно гримить всеруйнуюча Етна.

То аж пiд небо хмари вибурхуе чорнi i клуби

Смольного диму, розжарений попiл пiдносить, то знову

Кидае кулi вогненнi i ними черкае об зорi.

575 Часом з середини рветься i скелi кругом розкидае,

Ними вергае, розтоплений камiнь шпурляе до неба

Й гучно з найглибшого дна закипае. Розказують люди,

Що Енкеладове тiло ця валява тисне, вiд грому

Пiвобгорiле, що й Етну могутню на нього поклали.

580 Вiн же, неначе горнило прорвавши, вогнем аж палае.

Як утомивши лежанням один бiк, вiн ляже на другий,[82 - Вiн – Енкелад. Виверження Етни бувае нiбито через зусилля цього гiганта звiльнитися з-пiд гори.]

З гуком дрижить вся Трiнакрiя, й небо вкриваеться димом.

Цiлу ми нiч на ту з'яву страшенну з-за лiсу дивились.

Не розумiли ми, звiдки той гуркiт походить, бо анi

585 Зорi не сяли вогнями, нi обрiй також не свiтив нам

Зоряним блиском, але усе небо стемнiло й глибока

Нiч непогiдна у хмари закутаний мiсяць держала.

Заграва другий вже день сповiщала i з обрiiв неба

Рання зоря розполохала вогкii тiнi, як раптом

590 Вийшов iз лiсу незнаний якийсь чоловiк чудернацький,

Зморений тяжко, нужденний, обдертий, i руки в благаннi

До узбережжя простяг. Придивляемось – в брудi страшному,

Бороду геть запустив вiн, а одiж уся реп'яхами

Вкрита на ньому. Та грека, проте, у нiм легко пiзнати,

595 Що при озброеннi рiдному посланий був проти Троi.