Енеїда

Тодi ми, помолившись,

Жеребом розподiлили, що кожний з нас зробить, i колом

635 Стали всi разом, i гострим дрючком ми йому просвердлили

Око його величезне, яке одиноке з-пiд лоба

Дико дивилось, завбiльшки таке, немов щит арголiйський

Чи Аполлона свiтило; нарештi ми легше зiтхнули —

Помста за друзiв збулась. Та скорiш утiкайте, нещаснi,

640 Линви одрiжте й тiкайте.

Ох, бо таких же, як той Полiфем, що в глибокiй печерi

Мае отари вовнистi i доiть, таких же жахливих

Інших ще сотня на цiм узбережжi страшнiм проживае,

Плем'я проклятих циклопiв блукае по горах високих.

645 Третiй раз мiсяць уже своi роги виповнюе свiтлом,

Як у дрiмучих лiсах мiж барлогами звiрiв я диких

Вiк коротаю й зi скель на жахливих циклопiв дивлюся,

Вчувши лиш тупiт iх нiг i iх голос, тремчу, а злощасний

Харч – ягiдки i твердий, наче камiнь, дерен достачають

650 Вiти зеленi, та з зiлля корiння я рву й споживаю.

От я навколо дивлюся i перший я флот цей побачив,

Що наближався сюди.

Здатися, – досить уже, що вiд диких я тих врятувався.

Краще вже ви вiдбирайте життя, в який хочете спосiб».

655 Ледве вiн вимовив це, як ми пастуха Полiфема

Вздрiли самого, коли iз отарою вiн iз своею

Сунув з гори, величезний, на берег iздавна знайомий,

Дика потвора, жахлива, огидна, iз вибитим оком.

В ходi впевняеться, взявши у руку обчiмхану сосну;

660 Вiвцi вовнистi при ньому, розрада його одинока,

Втiха в терпiннi едина.

Тiльки дiйшов до води i забрiв уже глибоко в хвилю,

Взявся вмивати спливаюче кров'ю, роздовбане око.

Стогне, й зубами скрегоче, й зайшов уже в море далеко,

665 Але й до стегон вода йому все-таки там не сягала.

Страхом охопленi, ми з прохачем, що нам прислужився,

Далi тiкаемо в трепетi, мовчки вiдрiзуем линви,

І налягаемо разом на весла, й веслуемо дружно.

Вiн спостерiг i звернувся в той бiк, звiдки голос доходив

670 І, не спроможен нiчого руками вхопити й не годен

Хвиль iонiйських в ходi дорiвнятися, страшно ревнув вiн;

Хвилi на морi усi затремтiли вiд реву такого,

Аж затряслася в основах своiх вся земля iталiйська,

Й Етна крутими печерами гучно також заревiла.

675 Враз цiле кодло циклопiв, розбуджене, з гiр височенних

Рине на пристань, заповнюе берег. А ми споглядаем,

Як оте братство етнейське, що чолами зiр досягае,

Аж iз очей те збiговисько iскрами сипле.