Енеїда

Бувае,

Часом стоять так дуби, що верхами до неба сягають,

680 Чи кипариси в шишковiм вiнку, чи Юпiтерiв вгору

Вирiс то лiс i дiброва Дiани. А сполох нас гонить

Якнайскорiше розмотувать линви й вiтрила пiд подув

Вiтру попутного ставити швидко. Та слово Гелена

Остерiгае, що Сцiлла й Харiбда в путi нас чигають,

685 На волосочку единому смерть вже повисла над нами

Тут або там на шляху, коли вчасно не здержим розгону.

Що ж тут робити? Вертатися треба. Та хтось нам на помiч

З боку вузького Пелору Борея послав вiтровiя.

От я при скелях живих майнув понад устя Пантаги,

690 Й попри затоку Мегари, i Тапс низовинний.

Туди-то Ахеменiд, друг Улiсса нещасного, вказував шлях нам,

Знову пливучи мiсцями, якими блукав вiн ранiше.

Проти затоки Сiканськоi водяний острiв Племур е,

Той, що давнiше Ортiгiя звався. Алфей, кажуть, рiчка,

695 Скрито пiд морем з Елiди пропливши (де нинi джерела

Є, Аретузо, твоi), в сiкулiйськii води розлився.

Можним богам того мiсця з наказу приносимо жертву.

Потiм минаю ще землю врожайну, багнисту Гелеру;

Скель ми високих Пахiну звисаючих лиш доторкнулись.

700 Вже й Камарiна, що долею велено iй не мiнятись,

Нам появилась, а далi Гелойськi поля, там i Гела,

Названа дикоi рiчки iм'ям, а ще далi високi

Мури своi Акрагант уже здалека нам вiдкривае,

Славний колись найдобiрнiших коней розплiдник. Лишаю

705 Теж i тебе, Селiнунте, багатий на пальми, з попутним

Вiтром, й моря лiлiбейськi, пiдводними скелями грiзнi.

Звiдси прийняв мене жалiбний берег i пристань Дрепану.

Тут, по негодах на морi лихих, я втрачаю Анхiса,

Батька й розраду мою у журбi i тужливiй недолi.

710 Тут, любий батечку мiй, ти мене покидаеш в знемозi.

Гей, як же марно з таких багатьох ти пригод врятувався,

Навiть i вiщий Гелен, хоча стiльки страшного пророчив,

Не передрiк цього смутку, нi навiть Келайна жорстока.

Так цi скiнчились зусилля, така була цiль тим блуканням.

715 Звiдти як вирушив я, то привiв мене бог в вашi землi».

Так нам батько Еней, коли всi його слухали пильно,

Розповiдав про призначення боже й своi мандрування;

Врештi, замовк, закiнчивши на цьому, й пiшов на спочинок.

Книга четверта

Дiдона признаеться своiй сестрi Аннi, що закохалась в Енея, i, пiдтримана сестрою, вiддаеться надii на одруження з ним. Щоб вiдвернути Енея вiд Італii, Юнона використовуе це i домовляеться з Венерою щодо його одруження з Дiдоною.