Енеїда

Так вiн сказав; i хоч смуток великий в'ялив його серце,

Очi промiнням надii палали, бiль глибоко в грудях

210 Крив вiн. А друзi взялися за здобич, бенкет готувати.

Шкуру стягають з хребетних кiсток, оббiловують м'язи;

Іншi рубають в куски й на рожни ще дрижачi встромляють,

Тi казани розставляють на березi й, ватру розклавши,

Сили тодi пiдкрiпляють iдою й, розлiгшись на зелах,

215 Вакхом старим догоджають собi й дичиною смачною.

А як прогнали бенкетом цим голод i посуд вiдклали,

Втрачених друзiв пригадувать стали в розмовi сердечнiй;

Мають надiю й бояться, чи вiрити можна, що справдi

Десь уцiлiли, чи згинули й бiльше уже не озвуться.

220 Благочестивий Еней особливо оплакуе гiрко

Втрату Оронта палкого, й пригоду Амiка, й жорстоку

Лiкову долю, оплакуе Гiя й Клоанта, героiв.

Вже закiнчили той плач, як Юпiтер з високого неба

Глянув на море, вiтрилами вкрите, й на землю – пiднiжок,

225 І побережжя, й народи довкола, й на самому небi

Став нагорi, й своi очi звернув на державу Лiвiйську.

Справами цими в ще бiльшому смутку бентежить Венера

Серце свое, умиваеться слiзьми гiркими й до нього

Так промовляе: «В руках твоiх доля навiки i людська,

230 Й божа, ти громом страшиш, – але чим, проте, мiг провинитись

Перед тобою Еней мiй i чим провинились троянцi,

Що, хоч натерпiлись стiльки бiди, а й нинi закритий

Свiт весь стоiть перед ними; а все це Італii ради!

Ти ж обiцяв, що то римляни, певно, по довгих сторiччях

235 Вийдуть iз Троi, що звiдти, iз кровi ожилоi Тевкра,

Встануть владики, якi самодержцями будуть на землях

Всiх i морях.

Правду сказавши, я цим хоч втiшалась, згадавши нещасну

Троi руiну, i доброю долею злу розважала.

240 Нинi тi самi нещастя, по злигоднях всiх перебутих,

Ринуть на тих же героiв, – коли ж буде край тим нещастям,

Царю великий? Тож мiг Антенор, iз загонiв ахейських

Вирвавшись, аж в Іллiрiйську затоку проникнуть безпечно,

В глиб до держави лiбурнiв дiстатись, Тiмавськi джерела

245 Переплисти мiг, де дев'ять струмкiв iз гори випливае;

Море тут вклинилось в сушу, й прибоi по полю лунають.

Побудував саме тут вiн мiсто Патавiй, i тевкрiв

Там оселив, i народ сам назвав, владу Троi ствердивши,

І в благодатному мирi спокiйно тепер почивае.