Титан

– Давайте припиняти цю балачку, – сказала вона поспiшно, – краще…

Ковпервуд поклав руку на спинку ii крiсла, вiн мало не торкався плеча красунi.

– Рито, – сказав вiн, знову називаючи ii по iменi, – ви – дивовижна жiнка!

– О! – промовила вона ледь чутно.

Минуло днiв десять, як Ковпервуд знову побачив Риту. Якось пiд вечiр Ейлiн заiхала за ним у контору в новому екiпажi, захопивши дорогою Солбергiв, аби iхати разом прогулятися. Ейлiн правила, Гарольд сидiв поруч iз нею попереду, а Ковпервудовi з Ритою залишили мiсця на задньому сидiннi.

Їй навiть на гадку не спало, що Ковпервудовi подобаеться панi Солберг, – так обережно вiн поводився. До того ж Ейлiн не сумнiвалася в своiй перевазi над Ритою. Як же, вона ж i вродливiша, й одягаеться краще. Рита iй не рiвня. Дружина Френка й не пiдозрювала, якою магнетичною силою володiла панi Солберг в очах Ковпервуда. При всiй його дiловитостi та гiпотетичнiй прозаiчностi, пiд зовнiшнiстю врiвноваженого, позитивно налаштованого чоловiка у нього палав жар внутрiшнього вогню i навiть романтики.

– Чудово, – сказав Ковпервуд, опускаючись на м’яке сидiння поруч iз Ритою. – Який неймовiрний вечiр! І що за чарiвний солом’яний брилик iз трояндою, що так пасуе до вашоi сукнi!

Троянди були червонi, плаття бiле, з пропущеною крiзь мережку вузенькою зеленою стрiчкою. Рита чудово розумiла, чому Френк перебувае в такому пiднесеному настроi. Наскiльки вiн не схожий на Гарольда, який вiн сильний, життерадiсний i спритний! Гарольд – той цiлий день сьогоднi проклинав долю, життя та невдачi, що його переслiдують.

– Я б на твоему мiсцi не скаржилася, – зауважила вона уiдливо. – Треба лише бiльше працювати i менше шаленiти.

У вiдповiдь той кричав, влаштовував сцену, а вона пiшла шпацирувати. Коли Рита повернулася, за ними заiхала Ейлiн. Це було дуже до речi. Рита вiдразу ж повеселiшала й побiгла одягатися. Солберг наслiдував ii приклад. Щасливi та задоволенi задля годиться, наче нiчого й не сталося, друзi вирушили в путь.

Тепер, слухаючи Ковпервуда, Рита гордо роззиралася навсiбiч. «Так, я гарна, – думала вона, – й вiн вiд мене шаленiе. Як це було б чарiвно, якщо б тiльки ми посмiлiшали». Але вголос казала:

– Нiчого доброго в менi немае! Просто день видався привiтний. Сукня звичайнiсiнька, а я навiть трохи засмучена сьогоднi.

– Щось трапилося? – спiвчутливо питав Френк пiд стукiт колiс екiпажiв, що заглушав iхнi голоси.