Фінансист

Розповiдi про смерть i нещастя дуже зачiпали його, але, на жаль, людське життя таке мiнливе, i не в його змозi що-небудь змiнити в ньому! Так iшов вiн своiм шляхом, день у день спостерiгаючи за приходом i вiдходом вiйськових загонiв, на кожному кроцi зустрiчаючи купки брудних, схудлих, обiрваних i напiвхворих людей, якi поверталися з поля битви або з лазаретiв; йому залишалося лише жалiти iх. Ця вiйна була не для нього. Вiн не брав у нiй участi i знав лише, що буде дуже радий ii закiнченню – не як патрiот, а як фiнансист.

Вона була руйнiвною, трагiчною, нещасливою.

Днi минали. За цей час вiдбулися вибори до мiсцевих органiв влади i змiнилися мiський скарбник, податковий уповноважений i мер. Але Едвард Мелiя Батлер, мабуть, все ще мав колишнiй вплив. Мiж Батлерами i Ковпервудами встановилася тiсна дружба. Мiсiс Батлер була дуже прихильна до Лiлiан, хоча вони сповiдували рiзну вiру. Обидвi жiнки разом каталися в екiпажi, разом ходили по магазинах; правда, мiсiс Ковпервуд ставилася до своеi старшоi приятельки дещо критично i трохи соромилася ii простацькоi мови, iрландського акценту i вульгарних смакiв (наче сама вона не походила з такоi ж плебейськоi родини).

Але, з iншого боку, вона визнавала, що ця жiнка дуже добра i сердечна. Живучи у великому достатку, вона любила робити людям приемне, задаровувала i пестила Лiлiан i ii дiтей.

«Дивiться ж, неодмiнно приходьте пообiдати з нами!» (Батлери досягли вже того рiвня добробуту, коли було прийнято обiдати пiзно.

) Або: «Ви повиннi покататися зi мною завтра!»

«Ейлiн, дай iй Боже здоров’я, славна дiвчина!» Або: «Нора, бiдолаха, нинi щось нездужае».

Однак Ейлiн – з ii капризами, завзятiстю, вимогою уваги до себе i марнославством – дратувала, а часом навiть обурювала мiсiс Ковпервуд. Дiвчинi виповнилось уже вiсiмнадцять, i в усiй ii зовнiшностi вiдчувалася якась пiдступна спокусливiсть. Манери у неi були зухвалi, часом вона любила пустувати i, незважаючи на свое монастирське виховання, повставала проти найменшого пригнiчення ii свободи.

Але при цьому в блакитних очах Ейлiн свiтився м’який вогник, який свiдчив про чуйне i добре серце.

Батьки Ейлiн свого часу обрали для неi церкву Св. Тимофiя i монастирську школу в Джермантаунi, щоб дочка отримала, як вони висловлювалися, «добру католицьку освiту». Ейлiн познайомилася там з католицькими догматами i обрядами, але нiчого в них не тямила.