Ти знаєш, що ти – людина? (збірник)

Днi i ночi думать про тебе,

Виглядати тебе щомить —

Лиш для цього, iй-богу, треба,

Тричi треба на свiтi жить!

«Коли б тобi бажав я слiз i муки…»

Коли б тобi бажав я слiз i муки

І кари найстрашнiшоi бажав,

Я б не викручував твоi тендiтнi руки

І в хмурiм пiдземеллi не держав.

Нi, я б не став тебе вогнем палити,

З тобою б розквитався без жалю:

Я б побажав тобi когось любити,

Як я тебе люблю.

«Спади менi дощем на груди…»

Спади менi дощем на груди, —

Пустелю-душу ороси —

Я стану жить. Я мрiять буду,

Як мрiють ранками лiси,

Коли салютами-громами

Гуркоче небо навеснi.

Ти тiльки спокою нi грама

Не дай воскреслому менi.

Якщо ж ти хмара, а без грому,

Якщо ти буря без води —

Пливи у далеч невiдому,

А душу збоку обiйди…

Море радостi

Я iз надiй будую човен,

І вже немовби наяву

З тобою, нiжний, срiбномовен,

По морю радостi пливу.

І гомонять навколо хвилi,

З бортiв човна змивають мох,

І ми з тобою вже не в силi

Буть нещасливими удвох.

І ти ясна, i я прозорий,

І душi нашi, мов пiснi,

І свiт великий, неозорий

Належить нам – тобi й менi.

О море радостi безкрае,

Чи я тебе перепливу?

Якби того, що в мрiях маю,

Хоч краплю мати наяву.

Закохана

Ось на тому й ущухла злива,

Розiйшлися з пiд’iзду всi.

Ти брела по струмках, щаслива

В загадковiй своiй красi.

Били блискавки ще тривогу,

Розтинаючи небосхил,

І веселка тобi пiд ноги

Опустилась, чудна, без сил.

Довго вiтер уперто вiяв,

Але чомусь i вiн тепер,

Зазирнувши тобi пiд вii,

У волоссi твоему вмер.

Через вулицi нахололi

Повз очей зачарований хмiль

Йшла ти в сонячнiм ореолi

Невiдомо куди й звiдкiль.

Йшла, та й годi. Може, з роботи,

В магазини чи на базар.

Дрiботiли маленькi боти

Об розчулений тротуар.

Не дивилася нi на кого,

Йшла й не чула, напевне, нiг.

Але щастя твое ще довго

Голубiло з очей у всiх.