Справжній Мазепа

Вона вже не така насуплена, як ранiше. Навiть посмiхаеться.

– Ви – iнтерн? Менi про вас чоловiк розповiдав, – щебече вона.

Представляюся.

– Як вам тут, у глушинi? Не хочеться до мiста?

– Не мiсце красить людину, а людина – мiсце, – повчально нагадую.

Оксана зневажливо кривить губки.

– Знаете, – каже, – хочеться, щоб життя буяло, щоб гримiло все. Ось учора ми в мiсто iздили, у ресторан…

Видно, любить Оксана повеселитися.

– Не хочете з нами? Через кiлька днiв знову поiдемо, розважимося. Чоловiк менi обiцяв.

Чим би дитина не тiшилась…

– Менi тут цiкаво. Нове мiсце.

(Не буду ж я казати, що на ресторан катма грошей.)

– Жаль… – промовляе моя нова знайома.

З’являеться Вакуленко.

– Ого, сусiда! – пiдморгуе вiн. – До моеi Оксани клинцi пiдбиваеш? Не оддам свiй скарб…

Оксана кидае погляд на чоловiка – трохи зневажливий.

– Чого, жiночко, стоiш? Припрошуй до господи. У нас же е чим пригостити…

Справдi, кiмната у Вакуленкiв – повна чаша (порiвняно з моею). «Шибеник», себто Василько, десь ганяе на вулицi.

Грае у келихах вино. Червоне – аж темне.

– Пий, козаче! – припрошуе Вакуленко. – Життя – швидкоплинне. Немае в ньому нiчого певного. Сьогоднi, скажiмо, щось неначе важливе. Гадаеш – не проживеш без нього, нiяк. Ладен душу продати. А завтра – лише плюнеш. І думаеш: яким же дурнем я був!

– А чи е щось таке, заради чого варто продати душу? – питаю.

– Фауст зробив це, бажаючи спiзнати прекрасну мить… – нагадуе Оксана.

– Моя жона лiтературу викладае, – iнформуе Вакуленко. – «Зупинись, хвилино, ти прекрасна!» Дурня те все… І той Фауст зi своiм Гете. Нема прекрасноi хвилини. Усе – омана! Сансара!

Виявляеться, Вакуленко знаеться на буддизмi. Так i мае бути. Украiнцi – прихованi буддисти здавна…

Оксана намагаеться захистити Гете. Вакуленко не дае:

– Ось мiй предок, коваль Вакула, чорта осiдлав. Вiн сотнi Фаустiв вартий!

Жона сердиться. Хiба можна прирiвняти якогось Вакулу до героя безсмертноi драми Гете?

– Душу однак не можна продавати, – завершуе Вакуленко.

– Душа людська – криниця, – кажу я. (Це на мене хвиля фiлософiчностi найшла…)

– Де ти такоi мудростi набрався? – кепкуе Вакуленко. – Криницi треба чистити. Бо замуляться. І не нап’ешся з них тодi води. А питимеш мертву воду з крана. Так зараз робить бiльшiсть. Бо легше. Й лiнивiше.

– Хiба погано мати водогiн? – питае Оксана.