Оповідання

Хоча, з iншого боку, не буду приховувати, що ми, дiловi люди, добре це чи погано, але iнодi повиннi не звертати уваги на дрiбнi хвороби i змушувати себе працювати попри все.

– Ну що там? – не вгавав нетерплячий батько i стукав у дверi. – Пан управитель може уже зайти до тебе?

– Нi, – вiдповiв Грегор.

У кiмнатi лiворуч запанувала незручна мовчанка, у кiмнатi праворуч заплакала сестра.

Чому сестра не приедналася до решти? Мабуть, вона щойно встала з лiжка i ще не вбралася.

Але чому вона плаче? Тому що вiн не встав i не вiдчинив дверей управителевi, тому що над ним нависла небезпека втратити роботу, а тодi шеф знову переслiдуватиме батькiв за старi борги? Але це ще були передчаснi тривоги. Грегор був ще тут i не збирався покидати свою сiм’ю. Наразi вiн лежав на килимi i кожен, хто побачив би його у такому станi, не мiг би вимагати вiд нього впустити до кiмнати управителя. Але через таку дрiбну неввiчливiсть, для якоi вiн згодом без труднощiв знайде переконливе пояснення, Грегор аж нiяк не мiг втратити роботу. І Грегору здалося, що було б значно розумнiше дати йому зараз спокiй замiсть того, щоб заважати плачем i розмовами. Але всiх гнiтила невiдомiсть – i це пояснювало та вибачало iхню поведiнку.

– Пане Замза! – голосно вигукнув управитель. – Що трапилося? Ви забарикадувалися у своiй кiмнатi, вiдповiдаете лише «так» або «нi», примушуете батькiв турбуватися без потреби й iгноруете, – але це я згадую лише мiж iншим, – своi службовi обов’язки у нечуваний спосiб.

Я звертаюся до вас вiд iменi ваших батькiв та вашого шефа i з усiею серйознiстю вимагаю негайно надати нам чiткi пояснення. Я здивований, я вкрай здивований. Я вважав вас спокiйною серйозною людиною, а ви, здаеться, раптом вирiшили демонструвати нам якiсь незрозумiлi примхи. Шеф, щоправда, натякнув менi сьогоднi вранцi на можливе пояснення вашого прогулу – iдеться про нещодавно довiрене вам iнкасо, – але я вiдразу ж дав свое чесне слово, що такого не може бути. Але тепер я спостерiгаю за вашою дивовижно свавiльною поведiнкою i поволi втрачаю усiляке бажання захищати вас. А ваше становище у фiрмi зараз не можна назвати особливо певним. Спочатку я збирався сказати вам це вiч-на-вiч, але оскiльки ви змушуете мене даремно витрачати час, то я не бачу причин приховувати ситуацiю вiд ваших батькiв.