Оповідання

Вашi успiхи у роботi за останнiй час були бiльше нiж скромними; ми визнаемо, що о цiй порi року продажi не завжди е високими; але такоi пори року, коли взагалi неможливо нiчого продати, пане Замза, не iснуе, не повинно iснувати.

– Але ж, пане управителю, – вигукнув Грегор, не тямлячи себе; вiд збудження вiн забув про все. – Я негайно, просто вже зараз вам вiдчиню. Незначна хвороба завадила менi пiдвестися з лiжка, нiчого страшного, просто трохи закрутилася голова. Я i зараз усе ще лежу у лiжку. Але я вже цiлком здоровий.

І якраз збирався встати. Потерпiть ще зовсiм трохи! Я ще не почуваюся настiльки добре, як думав. Але вже значно краще. Неймовiрно, як це iнодi раптово трапляеться – раз, i людина вже хвора! Ще вчора ввечерi зi мною було все гаразд, моi батьки можуть це пiдтвердити, точнiше, не так, учора ввечерi у мене з’явилося якесь передчуття. Мабуть, це було по менi вже помiтно. І чому я не повiдомив про це на роботi! Але завжди ж думаеш, що вдасться перебути хворобу на ногах i не залишатися вдома. Пане управителю! Пожалiйте моiх батькiв! Адже для того, чим ви менi зараз дорiкаете, немае жодних пiдстав; та i менi про це нiхто нiколи не казав. Ви ще, мабуть, не бачили останнiх надiсланих мною замовлень. Зрештою, я ще встигаю поiхати у вiдрядження потягом о восьмiй, кiлька годин сну додали менi сили. Тому не затримуйтеся, пане управителю, я зараз сам прийду в контору, так i передайте там i перекажiть моi найщирiшi вiтання шановному пану шефовi!

І поки Грегор поспiшно проговорював усе це, сам не до кiнця усвiдомлюючи, що каже, вiн легко наблизився до скринi, мабуть, допомогли навички, здобутi пiд час вправ у лiжку, i тепер намагався випростатися.

Вiн справдi збирався вiдчинити дверi i показатися усiм, справдi був готовий говорити з управителем i дуже хотiв довiдатися, що вони скажуть, побачивши його у теперiшньому виглядi. Якщо вони злякаються, то Грегор зможе зняти з себе будь-яку вiдповiдальнiсть i заспокоiтися. А якщо вони сприймуть його вигляд спокiйно, то йому тим бiльше не буде за що хвилюватися, i якщо вiн поквапиться, то i справдi ще встигне на вокзал на восьму. Спершу вiн кiлька разiв зiслизнув iз гладкоi поверхнi скринi, але врештi зробив над собою додаткове зусилля i таки випростався; вiн бiльше не звертав уваги на бiль у нижнiй частинi тiла, навiть коли цей бiль посилився. Потiм вiн сперся на спинку стiльця, що стояв поблизу, i вхопився за його нiжку своiми нiжками.